Повідомити новину

Поширити:

Приємно, коли тобі дарують книгу. А ще приємніше, коли її читаєш, а від прочитаного віє на тебе теплом душі  автора. Такою книгою  стала для мене збірка мемуарної прози «Записки Скорпіона» письменниці Тетяни Дігай, яка нещодавно вийшла друком   у Тернопільському видавництві «Тернограф». Книга  рясно засіяна цікавими літературними іменами й фактами, адже це  – спогади авторки про творче життя письменників Тернопільського краю з 1990-го по 2016 рік.
 
Теплом своїх споминів Тетяна Дігай  огортає тих літераторів, які відійшли у минуле, проте залишили у спадок вагомі культурні цінності. Це – Борис Демків, Ігор Герета, Роман Гром’як, Ярослав Павуляк, Богдан Бастюк, Петро Сорока, Ярослав Бенза, Євген Безкоровайний і багато інших, хто громадською, мистецькою, літературною діяльністю прославив Тернопілля. Щирим словом авторка об’єднує тих, хто продовжує працювати на ниві прози й поезії, музики, живопису, журналістики і публіцистики:  Михайла Ониськіва, Богдана Мельничука, Лесю Романчук, Василя Фольварочного, Олександра Смика, Ірину Дем’янову, Валентину Семеняк, Володимира Кравчука, Богдана Кушнірика і багатьох інших цікавих особистостей (більше  п’ятидесяти чоловік).
Книга «Записки Скорпіона» – це роздуми про стан сучасної української культури, мистецтва, про суть літературознавства. До речі, Тетяна Дігай влучно характеризує власні книги: «Це не зовсім класичні рецензії, як вчать у вишах, у мене, радше, роздуми з приводу – різні книжки, різний час, різний настрій… Пройде декілька літ, і сучасна культурна ситуація  – вже історія, а мої книги, сподіваюсь, – її збереження». Мені хочеться наголосити, що книга, про яку тепер пишу, – це своєрідний екскурс у літературні глибини, у той далекий час, коли при молодіжній газеті «Ровесник» був утворений Клуб творчої молоді «Сонячні кларнети». Очолював його  поет Борис Миколайович Демків. Цей легендарний клуб виплекав немало молодих талантів, котрі згодом стали відомими письменниками, поетами, журналістами. Адже тут  проводили читання й обговорення нових творів, зустрічі з відомими людьми краю. Популярною формою спілкування були виїзні засідання, що відбувалися у приміщеннях АТ «Ватра», ТДМУ імені Соломії Крушельницької, обласного краєзнавчого музею, а також в актовому залі ТДПУ імені Володимира Гнатюка.  Критичні зауваження маститого поета стали тим підгрунтям, на якому зростала творча зміна. Тетяна Дігай з приязню згадує мудрі настанови керівника: «Знання рідної мови – головний і незамінний компонент успішної творчості, не можна братися за перо, коли не осягнув найелементарніших мовних законів… Літературі треба віддавати себе повністю, до найменшої іскри, бо інакше вона тебе зрадить…  Писати – насолода, друкуватись – відповідальність».
І ось ця відповідальність лежить на плечах багатьох літераторів, що вийшли з-під крила-опіки Бориса Демківа. Це, насамперед, стосується і творчості Тетяни Дігай. Відповідальність, медитативні роздуми про сутність проблем, добірне зерно слів виплекали Тетяну як талановиту поетесу, як сильного літературного критика. Її ім’я відоме у  літературних колах не лише в  Україні. У творчому доробку – 11 книг поезії, літературної критики і публіцистики, більше 200 публікацій у місцевих, всеукраїнських ЗМІ та Інтернет-мережі. За невтомну літературну діяльність письменниця Тетяна Дігай  пошанована нагородами:  перемога на конкурсі БІ-БІ-Сі – 2007  за кращу рецензію, лауреат часопису «Літературний Тернопіль» у номінації «критика і публіцистика», почесна відзнака у конкурсі рецензій –  GOETHE-INSTITUT,  Німецький культурний центр в Україні та інші.  Про її творчість схвально відгукнулися лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка Володимир Базилевський і Дмитро Стус, письменники Петро Сорока,  Володимир Кравчук, Ірина Дем’янова, журналісти Михайло Ониськів, Михайло Іващук, Євген Зозуляк та інші.
Я перечитала майже всі книги Тетяни Дігай. Неодноразово замислювалась над тим, що бути справжнім поетом нелегко. А бути справжнім сильним критиком – це надважка форма дефілювання між письменником і читачем. Це – спроба увійти у світ духовний, вимріяний, але закорінений у глибинах реального. Це – переосмислення вже осмисленого! Читаючи твори авторки, надибую на її великий інтерес і любов до слова, до літератури, до культури духу. Дивуюсь її майстерності бачити, чути, знати, аналізувати і, врешті-решт, відчувати чийсь твір як людину, як живий організм, як велике енергетичне ціле! Приємно вражена й здивована вмінням Тетяни-критика вжитися у гроно проблем, створених автором, вчитатися у підтекст і сприйняти «Моцартову таїну поезії». Таня про свою творчість пише так: «Роль критика видається мені дуже важливою об’єднавчою силою, і саме в цьому я вбачаю позитивний сенс того, що я роблю… Відслідковувати існування в літературі майбутніх геніїв і ще  живих класиків вельми захоплююче, я маю мету – зробити у цей процес    свій посильний внесок».  На мою думку, Тетяні Дігай це вдається. Залишається лише побажати: хай щастить!
Жанна ЮЗВА,
член Національної спілки письменників України,
лауреат Всеукраїнської премії імені Уласа Самчука,
смт Підволочиськ