Мирослава довго сиділа біля могили батьків. Аж поки з машини до неї прибігла онучка Зеня. – Бабуню, їдьмо вже, бо я голодна. І дідусь зачекався. Ти плачеш? Не сумуй, твої батьки на небесах, – щебетала малеча і гладила її посивіле волосся. На цвинтарі думки ніяк не полишали Миросю. Вона завжди з теплотою згадувала свою маму. … Читати далі Найважливіші люди