Повідомити новину

Поширити:

У селі Миролюбівка Великоберезовицької громади вшанували пам‘ять видатного земляка, уродженця Миролюбівки, відомого футболіста Івана Вишневського.

З нагоди річниці від дня народження Івана Вишневського біля пам‘ятної дошки, встановленої на його честь, зібрались місцеві жителі, рідні, близькі, духовенство та представники влади, щоб молитвою вшанувати його пам‘ять. Участь у заході взяв перший заступник голови Тернопільської обласної ради Володимир Болєщук.

«Коли ми вшановуємо наших земляків, я завжди наголошую, що тернопільська земля народила багато видатних діячів культури, мистецтва, науки, освіти і спорту. Сьогодні ми вшановуємо пам‘ять найтитулованішого футболіста, який народився в Тернопільській області. Це — Іван Вишневський. Це — людина, яка мала дар від Бога, багато працювала над собою і показала успішний результат. Сьогодні Івану Вишневському було б 65. І я впевнений, якби не хвороба, під його наставництвом виховалось би ще не одне покоління професійних футболістів», — зауважив Володимир Болєщук.

Іван Вишневський у 1988 р. він став гравцем «Дніпра», куди прийшов у 27-річному віці, а вже через рік українець виступав за збірну СРСР. За неповні шість сезонів з «Дніпром» виграв шість нагород, серед яких — золоті медалі союзної першості та Кубок країни. Далі Іван Вишневський став першим футболістом в історії «Дніпра», який підписав контракт із закордонним клубом і першим українцем в чемпіонаті Туреччини.

До слова, Іван Вишневський після завершення ігрової кар‘єри працював тренером вінницької «Ниви» та «Дніпра». На жаль, через деякий час — у віці 39-ти років, він помер.

– Ще у 1988 р., напередодні чемпіонату Європи, в Івана побіліла родима пляма, це було схоже на рак шкіри, – згадувала Ольга Вишневська. – Згодом лікарі поставили діагноз – меланома. Через п’ять років почали набрякати пахові ділянки, хвороба прогресувала. За великим рахунком, допомогти йому вже ніхто не міг.

У 1995 р. Ваня відчував сильну слабкість. А я до останнього моменту не знала діагнозу. Він все приховував, говорив, що у нього просто проблеми з лімфовузлами. Наприкінці квітня 1996 року його паралізувало. Він нікому, крім мене, не дозволяв перебувати поруч із собою. Помер 11 травня».

Василь СЕНТИК