19.04.2024
09:44
Дружина військового допомагає пораненим бійцям: історія волонтерки з Тернополя
Дружина військового Ольга Караванська допомагає пораненим українським захисникам, які перебувають у тернопільських лікарнях. Жінка перевозить їх, шукає дороговартісні ліки, готує смаколики.
Чоловік Ольги Караванської Сергій захищає Україну на Харківщині. Жінка розповідає, що на війну пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення, пише Суспільне.
“Коли у 14 році почалася війна він також ходив до військкомату, його не взяли, бо в нас було троє неповнолітніх дітей. По здоров’ю були питання. Тут вже питання не стояло. Півтора місяця вони були у Тернополі, а потім відправилися на схід”.
Ольга каже, також планувала йти воювати, але вирішила залишитися і зайнятися волонтерством. Спочатку жінка збирала аптечки та військове спорядження для чоловіка і його побратимів.
“Я казала йому, що я піду з тобою. Але діти… Це було важко для усіх. Вирішила для себе, якщо я буду вдома, то буду максимально допомагати. Пригадую перші дні, коли треба було аптечки, амуніцію, нічого не було. Ніхто не знав. Спочатку я допомагала чоловікові, його друзям, діставати необхідні речі”.
У серпні чоловік Ольги отримав поранення. Після лікування та реабілітації повернувся на службу.
“Вони були і під Ізюмом, Краматорськ, Слов’янськ. В нього було поранення. Після порання він повернувся у Тернопіль. От місяць, як знову поїхав. Постійна тривога. Є дзвінок вранці. Ти трішечки розслабилася. Завжди коли питаю, то все добре. Він ніколи не хоче, щоб я переживала”.
Ольга разом з іншими волонтерками почала допомагати пораненим бійцям, які перебувають у тернопільських лікарнях. Жінка перевозить їх, а також шукає дороговартісні ліки.
“Ми спочатку почали приносити хлопцям різні смаколики в лікарні. Потім почали поступово братися за проблеми, які потрібно вирішити. Я сміюся, що я трохи як сірий кардинал, бо в мене немає стільки вільного часу, щоб приходити щодня в лікарню. Я працюю на двох роботах. Але завжди на зв’язку, якщо треба когось підвести, відвести, якщо треба ліки. Понад рік ми воюємо, але багато людей забувають, що це наша війна. Це не війна тих людей, які там на сході, це не війна тих чоловіків, які пішли воювати. Це наша спільна війна і наш спільний біль, який потрібно допомагати переживати один одному”.
