«Долоньки на папері» відшукали свого маленького автора

Зворушлива історія про українського воїна артилерійської бригади і маленьку дівчинку облетіла днями Тернопіль. За допомогою журналістів військовий розшукав дитину, котра намалювала йому малюнок, який оберігав його на сході України.
«Ці долоньки на папері вже давненько зі мною, – пояснив Андрій Пристайко, розгортаючи затертий кольоровий аркуш, – я весь час носив його біля серця – біля образків, у лівій нагрудній кишені. Привіз його наш земляк, Василь Конько, коли приїжджав до нас із волонтерами».
Будучи в АТО, Андрій зателефонував до своїх цивільних товаришів із проханням допомогти розшукати дівчинку. Долучивши друзів, тернопільська журналістка Ірина Белякова разом з колегами опитала кілька десятків знайомих, причетних до тернопільської дошкільної освіти. На жаль, результату це не дало. Тому вона вирішила опублікувати пост на своїй сторінці у Фейсбуці про пошук дівчинки і розмістила фото її малюнків. На швидкий результат мало розраховували. Тим паче, на позитивний. Адже навіть прізвище малечі було написано не надто розбірливо. Але вже за кілька годин небайдужі тернополяни писали в коментарях і адресу тернопільського садочка, і давали чимало порад щодо пошуків. Безперестанку пост поширювали. За кілька годин з’явився коментар: так, є така дівчинка. За годину – телефон завідуючої садочком, до якого ходить Юлечка. А на ранок месенджер підморгував новою звісткою: «Я – Оля Турчин. Мама Юлі. Мій телефон…» Далі події відбувалися дуже швидко. Тим часом Андрій доїжджав до Тернополя зі сходу.
І ось – довгоочікувана мить. Кремезний чолов’яга у військовій формі, який помітно хвилюється, але рішуче йде до дверей, тримаючи в руках подарунки для Юлечки і її одногрупників. «Не пригадую, коли востаннє так хвилювався», – зізнається Андрій. У музичній залі його зустріли поглядами три десятки вихованців. Малюки, одягнені у святкові вишиванки, затихли, споглядаючи за кремезним чоловіком у формі з відзнаками на грудях, у руках якого було близько 40 жовто-блакитних кульок. Емоції, які ми відчули за півгодини перебування у садочку, важко описати словами. Діти підготували для воїна святкову концертну програму, а старші читали власні за одну ніч написані вірші, які кожним словом торкалися до серця, проникали в найпотаємніші куточки душі. А ще маленькі тернополяни передали багато намальованих того ж ранку малюнків побратимів для Андрія.
І очі малюків стають сумні.
І кажуть діти: «Ні війні!»
І з трепетом малюнки малювали.
Прості й такі ще неумілі слова
Так кострубато всі писали…
Але це по-дитячому так щиро. Ці віршовані рядки написали під малюнками. І побажання миру усім. І щоб кожен воїн повернувся з війни. До своїх сімей. І до мирного спокійного життя.
Маленькі сердечка юних вихованців, можливо, ще не можуть висловити, що вони відчувають. Але цими малюнками, віршами вони вкотре дякують усім своїм захисникам.
«Ми не вперше у садочку малюємо, і ангеликів робили, і цукерки передавали воїнам АТО, – каже мама Юлі. – Навіть не думала, що моя дитина зможе так зворушити серце воїна. Вона малювала сама, без сторонньої допомоги, і ми дуже хотіли, аби все було зроблено її руками, від усього серця. Тож нехай ці малюночки від наших діток гріють серця військових, хай Божа ласка їх оберігає, і всі вони якнайшвидше повертаються додому, туди, де їх люблять і чекають».
Прес-служба 44-ї окремої артилерійської бригади