Падав дощ. По вікні стікали прозорі краплі, і в кімнаті панувала напівтемрява. А їй хотілося заплакати, щоб отой біль, лихий, пекучий, мов отрута, розвіявся у сірому тумані. Колись у Галини був чоловік. Діти, про яких вона піклувалася, намагалася поставити на правильну стежку. Як і всі матері, підтримувала їх, коли ті, розправивши крила, вилетіли із батьківського … Читати далі А мама Галина все чекає…