Автор цієї статті Микола Горбаль – людина непересічна, легендарна. Поет, письменник, дисидент, політв’язень радянських концтаборів, член Української Гельсінської групи. Його життя – це постійна боротьба за вільну Україну, за її становлення і розбудову. Він є одним з тих моральних авторитетів, думки яких є важливими для суспільства.
Тарас Вашків,
видавець
Можливо, я не перший хто б’є у цей дзвін, але коли душі українського народу загрожує небезпека, не можу інакше.
Останнім часом щось жахливе коїться у мовному середовищі української спільноти – триває повзуча окупація України московитськими матюками.
Не маю ні найменшого сумніву, що ми переможемо москалів у цій війні, але боюся, що вони можуть досягнути перемоги на духовному фронті – спотворивши душу нашого народу. І неважко здогадатися, хто зацікавлений спотворити її до невпізнання.
В Україні ніколи не було матюків, ця зараза прийшла до нас із московії, і, замість того, щоби бридитися цієї гидоти, остерігатися її, дехто з наших журналістів і політиків смакує цю мерзоту. Складається враження, що їм це навіть подобається.
Колись таку нецензурну лексику в етер не випускали, якщо траплялася в інтерв’ю, перекривали її піканням. А тепер цей бруд ллється з екранів прямим текстом.
Шанований (раніше) мною журналіст Роман Скрипін якісь свої обурення, можливо, навіть цілком справедливі, починає оскаржувати на загал трьохповерховим кацапським матом.
Так і хочеться вигукнути: “Романе Андрійовичу, бійтеся Бога! Ви що, не знаєте, що лихослів’я – гріх? Я уже не кажу, що це непристойно. Батьків посоромилися б та своїх учителів. Хіба цього вони вас навчали? Не уподібнюйтеся москалям!”
«Спочатку було Слово, а Слово в Бога було і Слово було Бог», – саме так починається Євангеліє від улюбленого Христового учня апостола Івана. І саме на такому Божому Слові в подальшому формувався український етнос. Сатана ж прагне замінити це Боже Слово на матюк. Матюки – мова пекла.
Так, у московії батьки розмовляють зі своїми дітьми матюками і діти зі своїми батьками теж спілкуються матюками. Це може шокувати нормальну людину, але не москалів, для них це природно, оскільки вони – етнос демонізований.
Під час прослуховування перехоплених телефонних розмов окупантів з їхніми рідними дивуєшся, як вони люб’язно спілкуються між собою матюками.
Колись читав, як хлопці з УПА виявляли ворожих лазутчиків. НКВС мало спеціальні школи для підготовки таких лазутчиків, де їх навіть навчали галицьких діалектів. Але видалити з язика москаля матюки ніяка школа нездатна. На цьому і палилася московська агентура.
Немислимо, щоб вояк УПА послуговувався московитською лексикою. Хочеться вірити, що й нині наші воїни достойні цього прикладу. В іншому випадку заклинаю: бійтеся Бога! Пам’ятаймо, що кожна наша думка, кожне наше слово несе в собі енергію, що випромінюється у Всесвіт. Думаймо і розмовляймо чисто, світло, гарно. Не засмічуймо небо над Україною московитськими матюками!
Особливо боляче слухати, коли такі матюки виходять із жіночих уст. В усі часи українка була взірцем цнотливості. То що ж таке коїться тепер з нами? Дорогі, милі, любі наші, ті уста, що дані вам для пісень, молитов та поцілунків коханих, не перетворюймо на московські помийні ями.
На Україну зараз покладена Богом велика місія: не тільки Україну очистити від цієї нечисті, а й звільнити людство від цього планетарного зла. Це війна Бога зі сатаною. І українські воїни в ній – воїни світла.
Те, що коїли московитські ординці в Бучі, Ірпіні, Маріуполі, інакше, як буйством сатани, не назвеш.
Поза сумнівом, що тільки сатана міг спонукати їх на такі звірства. Вони мають на це дозвіл керманича своєї імперії. Імперії зла.
Скажіть на милість, чи могла стати чекістом людина, котра вірить у Бога? Очевидно, що ні. Бо усі оті енкаведе, чека, кагебе були мечем безбожної більшовицької влади. З самого початку чекісти були націлені на війну з Богом.
Сьогодні імперію московитів очолює саме такий чекіст. А його злочини «благословляє» і «освячує» колишній агент кагебе «святєйший» Кіріл Гундяєв – глашатай «рускава міра».
А там, де «рускій мір», завжди війна.
«Ані ідут по трупам защіщать матоязичноє насєлєніє», – якось так оцінив це явище мій добрий приятель (ще з часів ув’язнення нас совєтською владою) український філолог Василь Овсієнко.
Так, ми свого часу достатньо наслухалися цих матюків від конвоїрів. Василь Стус навіть називав «вєлікій рускій» язиком канвоя. Ця московитська матєрщина не могла у нас пробудити нічого іншого, окрім огиди.
Шановні журналісти, коли нечистий підштовхує вас до матюків, подумайте про журналіста Валерія Марченка, який загинув у концтаборі за відстоювання та захист української мови, згадайте поета Василя Стуса, котрого замордували у концтаборі за любов до українського слова. Врешті, згадаймо Т. Шевченка:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!
Тарасові слова, «знать, од Бога», пішли «меж люди» його «Кобзарем», що став потім нашим національним Євангелієм.
А було ж 10 років московської солдатчини із муштрою і матюками. Не причепилося, не приклеїлося. Нечистому не вдалося захопити цю світлу душу. Пам’ятав, що «спочатку було Слово, а Слово в Бога було і Слово було Бог».
