Цими днями багатий на щедрий сніп урожайних років тернополянин Григорій Ісак – одвічний будівельник і народний художник, учасник Другої світової війни та ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС – приймає вітання з нагоди поважного ювілею. Йому виповнилось уже 85! Тож і я не упустив нагоди, аби у зворушливе свято сказати кілька приємних слів, адже він справді їх заслуговує...

Моя перша зустріч з Григорієм Терентійовичем відбулась у далекому 1986 році під час роботи у ватрівському часописі. Нинішній ювіляр також працював на знаному світлотехнічному підприємстві „Ватра” і прийшов розповісти нам про те, як члени його  будівельного підрозділу допомагали чорнобильцям, а точніше, будували для них житло у селі Вільному, що в Макарівському районі на Київщині.

У його по-батьківськи добрих очах я відчув тоді  біль і тривогу за долю тисяч українців, які ще не знали, що буде завтра, як складеться їх дальша доля. А Григорій Терентійович, на той час уже за п’ять хвилин пенсіонер, добровільно поїхав туди, де країна намагалася допомогти потерпілим чорнобильцям.

Згодом ми, можна сказати,  заприятелювали і в невеличкому редакційному колективі на зустріч із паном Григорієм чекали, як на свято. Цей інтеліґентний і скромний корінний полтавчанин виявився чудовим співрозмовником, який охоче виливав нам душу і розповідав, зокрема, про те, як у сімнадцять років, у грізному 1944-му, потрапив на війну з Японією, як згодом закінчив Полтавський залізничний технікум, але життя склалося так, що став професійним будівельником і опинився на Західній Україні. Майже півтора десятка літ працював на важливих промислових об’єктах Дрогобича, відтак перебрався до Тернополя і брав участь у  спорудженні корпусів тодішніх тернопільських гігантів – комбайнового заводу, світлотехнічної „Ватри” та текстильного комбінату.

Та навіть попри велику зайнятість на „ударних будовах” його душу постійно зігрівала любов до образотворчого мистецтва – він напрочуд гарно малював, а ще залюбки займався різьбою по дереву. Як тільки випадали вихідні, Григорій Терентійович готував  нехитре малярське спорядження, виходив на природу і шукав натхнення у мальовничих куточках Карпатських гір, неподалік Тернопільського ставу. Особливе місце у творчості пана Ісака належить Божим храмам, оскільки саме їм художник присвятив чимало тематичних полотен. Мені особливо імпонують його картини „Арковий міст у Буцневі”, „Дівочі скелі” за мотивами кременецьких легенд, „Тернопільське озеро” і низка живописних етюдів з вічнозелених Карпат.

Серед десятків робіт невтомного майстра можна побачити замальовки напрочуд рідної для нього Полтавщини, якою й досі марить його романтична душа, образки далекосхідних туманів, де Григорію Терентійовичу довелось побувати наприкінці війни.  Та особливо легко на полотно лягають відтінки ніжних кольорів, які відтворюють красу неповторної української природи. Тож, мабуть, невипадково його картини випромінюють м’який ліризм, бентежне світло й різнобарв’я природи.

Цікаво, що найактивніший період творчості Григорія Терентійовича припав на пенсійний вік. Чи то повернулось друге дихання, чи часу стало більше, але він багато літ підряд практично не розлучався зі своїм вірним другом мольбертом, а його чудові твори неодноразово виставляли на всеукраїнських та обласних виставках. А ще Григорій Ісак гордиться тим, що має звання лауреата другого фестивалю народної творчості, який проходив у Москві. Кілька років підряд експозиція сумлінного  інженера-будівельника і народного художника скрашувала вишукані зали палацу культури „Ватра”. Саме тоді її з особливим задоволенням переглянули не тільки тисячі ватрівців, а й зарубіжні гості – бізнесмени, політики і дипломати, нею захоплювався і колишній президент „Ватри” Роман Яремчук, який добре розумівся на живописі.

На жаль, обтяжені проблемами і душевним болем роки не дають змоги ювілярові тепер так часто займатися улюбленим заняттям. Але коли Григорій Терентійович все-таки збирається з творчими думками і на душі стає сонцесяйно, то бере у руки улюбленого пензля і обережно, немов боячись сполохати ангельську музу, вкотре виводить на полотні діамантову ранкову росу, мерехтливе водне плесо, дивовижні пейзажі, столітні замки і ностальгійну мелодію юності -  усе те, чим ми безкінечно насолоджуємось, що символізує незрівнянну красу первозданної природи і вічну філософію життя.