Якось на одній з виставок я побачила роботи майстра художнього бісероплетіння Ольги Карплюк. І перше, що мені захотілося зробити, – це приміряти на себе весь представлений асортимент прикрас. З малесеньких кульок тендітні пальчики тернополянки творять дивовижні речі, додаючи у життя жінок трішки більше барв, радості та краси. Пані Ольга з бісеру плете намиста, пояси, браслети. А ще – оздоблює ікони. Це дуже тонка, філігранна робота, адже, за підрахунками майстрині, один з її образів налічує понад десять тисяч бісеринок.
Замість фурнітури – застібки від старих ланцюжків
Роботи та колекції тернополянки подорожують від виставки до виставки і збирають навколо себе чимало глядачів, котрі не приховують подиву і захоплення її талантом. Влітку вироби пані Ольги побували і в Києві – на Всеукраїнській виставці «Барвиста Україна», де представляли нашу область.
А все почалося з дитинства. «Я жартома кажу, що коли мені було два-три роки, бавилася старовинним бабусиним ґерданом і одну підвіску відкусила. Намистинок з неї не знайшли – ось, напевно, звідти і любов до бісеру», – усміхається моя спірозмовниця.
Всерйоз жінка захопилася цим мистецтвом після закінчення школи, у 90-х роках, коли їй до рук потрапила книжка відомої української майстрині Елли Литвинець. «Ці вироби здалися нереальними для виконання, але все ж зважилася спробувати сплести щось подібне, – зізнається пані Ольга. – Правда, матеріалів тоді майже не було. Іноді в комісійних магазинах траплявся бісер, а за фурнітуру слугували застібки від старих ланцюжків. Коли побачила, що з купки намистин виходить чудовий виріб, зрозуміла, що це мені посильно. Так почалася моя дружба з бісером».
Свій перший виріб – заокруглений комірець з різнобарвних намистин (його традиційна назва – силянка) майстриня зберігає і досі. Як і бабусин ґердан. Аби давнє намисто не розсипалося, не раз ремонтувала, а недавно створила копію із сучасного чеського бісеру. «Я мрію зробити народну колекцію, відтворивши традиційні для нашого регіону жіночі прикраси, – розповідає. – На Тернопіллі чимало етнічних груп, і рукотвори кожної мають неповторні візерунки та форми. Чого варта лемківська криза – великий комірець з бісеру, який починався на шиї і покривав плечі жінки. Але на це потрібно багато часу, адже прикрасу плетуть майже півроку».
Одягає у бісер святих
Якось, збираючись до подруги на ювілей, тернополянка вирішила з бісеру вишити їй у подарунок ікону. Відтоді власноруч виготовила не один образ, і кожен – це місток у духовне життя. «Створити ікону під примусом важко, адже душа має мати певний духовний стан. Коли шукаю спокою, гармонії – вишиваю», – каже майстриня.
Незвичайні ікони пані Ольга вишиває на полотні, обрамлюючи обличчя та руки святих. Більшість витворів дарує рідним і друзям. «Не беруся до роботи, коли маю поганий настрій, – розповідає жінка. – Купка намистинок – безлика, і «оживає» завдяки енергії майстра. Тому творити потрібно тільки з добрими думками».
Символи мають значення
Як зізналася майстриня, вона старається сприймати життя у барвистих кольорах і підкреслює це у своїх рукотворах. Наприклад, діти з радістю носять її яскраві браслети зі «смайликами». А от автентичні візерунки підбирає обережно. «Недарма наші предки приділяли стільки уваги символам, – зауважує пані Ольга. – Ромб означав родючість, хрест – сонячну енергію… Але, вочевидь, були й символи з негативним змістом. Тому я використовую лише ті узори, значення яких відоме».
Вплітає у свої прикраси майстриня і національні символи. До двадцятиріччя незалежності України створила ґердан, «вималювавши» з намистинок тризуб і колоски, обплетені блакитно-жовтою стрічкою.
Ангелик – оберіг для дому
Хоча бісер залишається для пані Ольги улюбленим матеріалом, лише ним вона не обмежується. Із ниток робить мініатюрні ангелики, яких охоче беруть знайомі як обереги для дому. Кожна фігурка – неповторна: з оригінальною зачіскою, намистом, вбранням… А ще майстриня плете ляльки-мотанки. Такою автентичною іграшкою залюбки грається її дворічна донечка Софійка. «Ляльку-мотанку може зробити кожна мама, адже матеріал для цього є в кожному домі: клаптики тканини, стрічки, нитки. І головне, що виготовлена власноруч іграшка добра та позитивна», – зауважує жінка.
Старша донька Ярина, яка навчається в одному з тернопільських університетів, також небайдужа до творчості мами. Хоча з бісеру вона не плете, проте любить робити щось своїми руками – наприклад, виготовляє чудові молодіжні браслети з ниток. «Ручна робота забирає багато часу, – каже пані Ольга. – Я вдячна чоловікові Павлові, який мене розуміє та підтримує. Він допомагає під час підготовки до виставок, а недавно навіть зробив за моїм проектом станок для виготовлення тканих виробів».
Займатися улюбленою справою – велика розкіш
За освітою пані Ольга – вчитель праці. Правда, за фахом знайти роботу не вдалося. Працювала в Тернопільському театрі актора і ляльки, згодом – педагогом-організатором і заступником директора з виховної роботи однієї з міських шкіл. Але, зізнається, дуже хотіла б мати учнів, яким могла б передати свій досвід.
«Кожен народжується з талантом, і в цьому немає жодного сумніву, але одна людина цей талант розвиває, інша – закопує, – зауважує майстриня. – Переконана в одному: нам, жінкам, важливо не заземлятися, не «загрузати» з головою в побутових проблемах. Займатися улюбленою справою, в цьому я упевнилася на власному досвіді, – справді велика розкіш. Тепер нею насолоджуюся сповна. Це так захоплює, що не помічаю, як минає день. І не дочекаюся наступного ранку, аби взяти в руки бісер, голку і нитку».
Антоніна БРИК.
Коментарі