Життя – театр, але почуття повинні бути щирими

Його ми часто бачимо на сцені Тернопільського драматичного театру, голос щодня дзвінко лунає через радіоприймачі. Олександра Папушу важко не помітити чи то на сцені, чи навіть на вулиці. Високий, статний чоловік, а поруч з ним тендітна дружина Ірина. Жінка теж мріяла стати артисткою, але замість сцени обрала закулісся. Працює керівником літературно-драматургічної частини.

Ми домовилися про зустріч біля храму Мельпомени. Назустріч мені йшла пара, яка ніби щойно одружилась – тримаються за руки, дивляться в очі один одному, жартують. І так уже не один десяток років. А почалося все зі студентських… жартів.

«Спочатку була мальком, тепер – моя рибка»

На початку 1990-х Саша був другокурсником філологічного факультету ТНПУ, а Ірина щойно поступила на філфак. І як ви думаєте, що могло об’єднати двох філологів? Спільні заняття? Ні, їх об’єднав КВК.

«У нас була дуже колоритна група, не встигли ми ще толком взятися до навчання, як уже організували власну команду КВК і навіть виграли у старшокурсників», – розповідає пані Ірина.

«Я тоді зрозумів, що вони – сильні суперники, і замість того, щоби боротися, ми вирішили вчинити хитріше – об’єднатися з ними. Так і познайомився з Іриною – маленькою, худорлявою блондинкою. Тоді називав її мальком, а сьогодні вона – моя рибка», – підтримує розмову Олександр.

Про чоловіка у студентські роки ходила слава донжуана. Хоча Олександр досі дивується, у кого з’явилися такі хибні думки.

«Чому про мене ширилися такі чутки, досі не знаю. Насправді моєю дівчиною була гітара. А всі романи починалися і закінчувалися у текстах пісень. До того ж в мене були дуже строгі батьки».

«Його голос підкорював серця»

Ірина стверджує, що не закохатися у свого майбутнього чоловіка було неможливо.

«Пригадую його вельветовий піджак і гітару, з якою він був нерозлучний. Ходив із нею з аудиторії в аудиторію і співав. А голос… він дійсно підкорював серця».

Олександр жартує, що таким чином лише заробляв оцінки, а не думав зачаровувати дівчат. А про те, що Ірина – його доля, зрозумів, коли вона потрапила в лікарню.

«У мене була підозра на апендицит. Вирішили оперувати. Виходячи з наркозу, кликала чомусь не маму чи тата, а Сашу, – розповідає жінка. – Наступного ранку він прийшов до мене в палату. Я думала, що провалюся під землю, адже хотілося виглядати на всі сто. Але як це можна зробити на лікарняному ліжку? Сашко дуже гарно доглядав за мною, годував банановим пюре. Наші романтичні зустрічі на даху лікарні – незабутні».

Про те, що не можуть один без одного, вони відчули, коли поїхали разом вожатими у дитячий табір. Тоді однієї із зоряних ночей загадали свої дві зірки у сузір’ї Великої Ведмедиці. А далі були серенади під вікнами, пропозиція одружитися, весілля…

Сьогодні подружжя виховує двоє дітей: донечку Катрусю та синочка Дмитрика. Кажуть, що мають ще й третю дитину – собаку Асю.

«У нас чудова сім’я. Неймовірні діти, які лише тішать нас своїми здобутками. А ще є собака Ася, яка немов маленька дитина, потребує уваги. Наприклад, вимагає, щоб увечері ми вигулювали її лише вдвох, – ділиться Олександр. – Особливо цінуємо час, коли сім’я може побути разом. Тому, як тільки випадає нагода, сідаємо в машину і їдемо на дачу. Для нас і досі важливо, щоб небо було чисте та мирне, а над головою світили дві зірки із сузір’я Великої Ведмедиці».

Цьогоріч Ірина та Олександр святкуватимуть двадцять років подружнього життя. Але здається, що ніби вчора вони стали на весільний рушник.

Кажуть, жодного секрету сімейного щастя не мають. Як і у кожному домі, вони інколи сваряться, але відразу миряться, бо вміють слухати один одного. Мовляв, саме це вміння та щире кохання – запорука щасливого сімейного життя.

Наталя ЛУКІВ