Життя не пробачило зради

2114Галина знала, що цієї ночі їй не вдасться заснути. Адже сьогодні привезла з лікарні Івана. Він також не спав. Стогнав, просив води, зрідка щось бурмотів під ніс.

Пригадалися травневі духмяно-бузкові ночі, їхні зустрічі. Кохання, яке, здавалося, не мине ніколи…

Та Галинина мати була проти їхнього одруження:

– Не вийде з нього мужа доброго, дитино. Серцем чую.

– Та що ви, мамо, – махнула рукою Галина, не зваживши на неньчині слова.

А даремно… П’ять років наче добре жили. Аж поки Іван із ЗІЛа не перейшов на “Волгу”. Начальника почав возити. У нього молодша донька розлученою була. Згодом все частіше відвозив шефову Лілю то в магазин, то в тренажерний зал.

У Галини з Іваном уже дітки були – Тарас і Світланка. На кровинок своїх в чоловіка часу не вистачало. Обов’язків у нього додалося –  на вихідні привозив до Лілі викладача іноземної мови.

Та від людей нічого не сховаєш. Особливо в   гуртожитку. Чутки до Галини недобрі дійшли. Мовляв, любов Іван крутить з донькою шефа. Дружина уже й сама помічала зміни у чоловікові. Додому приходив злим і роздратованим. З дітьми не бавився, з нею майже не розмовляв.

Та все ж довелося правді у вічі подивитися. Ввечері сама на розмову відважилась. А Іван, здавалось, давно до бесіди такої був готовий. Він не приховував своїх почуттів до Лілі та її достатку. Жінка була  шокована такою відвертістю чоловіка. Але найбільше обурювало те, що він навіть словом не обмовився про діток дрібних. Ніби їх просто немає…

Галина тихо розлучилася з Іваном. Сцен ревнощів і сварок не було. Вона розуміла, якщо жінка не дає щастя своєму чоловікові, значить, любов минула…

Хоч як важко було дітей самій на ноги піднімати, та на аліменти не подала. Медсестрою влаштувалась. Згодом ще й в інституті прибирала. Ночами вишивала, а вихідними на базарі продавала вишиття своє. Однак кінці з кінцями ледве зводила.

Коли в село приїжджала, матері в очі соромно було глянути. Хоча та ніколи не дорікала. Та від долі, мабуть, не втечеш. Не втекла й вона…

Одного не розуміла: невже гроші могли так легко звабити її Івана. Три роки минуло. А він так і не провідав дітей своїх, не запитав, як вони без нього живуть, навіть не зателефонував…

Галина одного разу почула, що син розповідав сестрі недавній випадок. Батькове авто повз школу проїжджало. Тарас підбіг, хотів поговорити. Та батько лише глянув на сина і різко натиснув на газ. У Тараса була істерика. Він кричав, що тата у нього відтепер немає, що він ніколи йому цього не простить. Заспокоїла дітей. А потім благально просила їх не думати про батька погано…

Мати Галини все частіше до лікарні потрапляла. Син з донькою розуміли матеріальну скруту. Тому на літніх канікулах Тарас разом з хлопцями мив автомобілі. А донька допомагала прибирати інститутські аудиторії. Галину тішило, що її діти  виростають працьовитими, добрими і сердечними.

Життя ніби й налагодилось. Та якось сусідка Орися на загальній кухні розповідала новину. Іван, виявляється, в Англії з Лілею жив. А минулого тижня повернувся. Мовляв, серйозно захворів.

А згодом дізналася Галина, що Іван в онкологічному відділенні. Пішла його провідати. Лікар сказав, що хвороба прогресує, недовго залишилося йому. Іван просив Галю забрати його додому. Тарас був проти. Та жінка переконала сина, що у батька, крім них, немає нікого. І треба зважити на прохання хворого…

Галина не розуміла того, що коїлось у її зболеному серці. Воно плакало, обурювалось. Та все ж жаліло. Не себе, а колишнього чоловіка, який колись відрікся від них, пішовши до іншої. Галина давно пробачила йому. Тому знову впустила Івана не тільки в дім, а й у свою душу…

Останні дні були особливо важкими. Помираючи, Іван поклав у її руки листа. Прочитала його лише після похорону.

Він писав, що ніколи не просив у Галини і дітей прощення, бо не заслуговує на нього. Адже проміняв сім’ю на розкіш і достаток. Та, на жаль, багатство не зробило його щасливим. Іван так і не зумів купити щастя. А ще  переконався: захворів, бо життя не пробачило зради.

Оксана ВОЛОШИНА

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*