Жінки в селі хоронять хлопців, убитих росіянами. А чоловіки їхні поїхали до ворогів на роботу

«Орли, хто сьогодні чергує на кухні?» – кричить вранці старший позиції з позивним «Крук». «Хто приготує нам суп, тому подяка від мене і самого президента?» – вже у жартівливому тоні продовжує він. Його невеличка постать змушує засумніватись у тому, що ця людина – командир. Проте могутній голос і суворий погляд, каже про інше. Хлопці від потужного крику пробудилися, піднімаються, потираючи заспані очі. Хтось вмивається, хтось готує чай.

«Я повторюю, хто сьогодні кок серед десантників, синочки?» – продовжує жартувати «Крук».

«Чого ти кричиш? Сепаратисти почують і приготують тобі каші дріб 7.62, торти 82 розміру і на десерт квіти вишлють у вигляді «васильків» і «тюльпанів» – промовив боєць «Захід». – Я чергую і приготую вам супчик. Яке у нас сьогодні меню, «Добрий»?

«Суп з черепахи, яка так втікала, що ми ледве її впіймали, плов з мізків «сєперських», тобто бідненький, не наваристий… І компот «Кров москаля», – відповів боєць «Добрий».

І всі засміялися. Навіть вдавано суворий «Крук» зареготав так щиро, як дитина. Ось так розпочався ранок в одному з підрозділів Збройних сил України, який нині героїчно бореться проти російських окупантів у районі Донецького аеропорту.

І поки чергові по кухні «ловили черепаху» та «випускали з москаля кров і вибирали залишки мізків», інші хлопці зайнялися прибиранням приміщення та чищенням зброї: розбирали автомати, кулемети, протирали все старанно.  Хтось голився, інші прали білизну. Сепаратисти поки що мовчали, а тому можна було подумати про себе і чистоту. З боку ця картина виглядала кумедною.

«Баштан», «Баштан», відповідай «Близнюкам», – раптом залунало в рації, яка стояла на столі. Це зі спостережного пункту, розташованого в місці, де сам нечистий роги зламає, вийшли на зв’язок. Один з солдатів підняв рацію.

«Баштан», бачу товстого «сєпару», який час від часу з’являється між окопами. Метушиться, жирна свиня, навіть інколи забуває пригнутися».

«Близнюки», –  інформацію прийняв. – Продовжуйте спостерігати».

Хлопці якийсь час сиділи мовчки, аж поки тишу не сполохав «Крук»: «Сьогодні щось буде. Тому й метушаться. Піду в штаб, можливо щось дізнаюся».

«Давно пора. Два дні сидимо і не стріляємо. Нудьга смертельна. Першим вогонь відкривати не можна. Вони ходять, як на параді, а ми спостерігаємо», – зі злістю промовив «Добрий».

«Це точно, – підтакнув боєць «Малий». – По всій країні такий пофігізм. Був у відпустці на своїй Львівщині, то думав, що з глузду з’їду. Містечко моє невелике. Усі одне одного знають. Усі мило одне одному в очі усміхаються. А поза очі готові горло перегризти. Є у нас таксисти. Половина з них працюють нелегально. Стоять собі в центрі міста. Щоранку працівники податкової вітаються з ними, їздять цими машинами на роботу, з роботи. І ніхто не запитає: а чого ви, хлопці, податок не платите? В центрі міста майже у всіх магазинах продають підроблений алкоголь. «Менти» знають про це, районна адміністрація теж. Проте ніхто не прикриває цих «лавочок». Абсурд досяг такого масштабу, що посадовці самі купують цей алкоголь».

«Так, всюди – страшна корупція. Лікарі без грошей нічого не роблять, а покладеш їм у кишеню – на руках готові носити. Зрештою, гроші не гарантують одужання. Бо за гроші можна купити диплом, медикаменти, але не розум і досвід. Викладачі у вишах за екзамени та заліки теж вимагають грошей. «Мусора», інакше їх не назвеш, відкривають і закривають справи на замовлення і за гроші. В селах деякі голови сільських рад без відома людей здають землі запасу в оренду фермерам. І таких випадків безліч. А на війну всім пофіг. Дехто навіть їздить у Росію на роботу. Потім приїжджає, іде до церкви, робить пожертву і молиться за мир в Україні. Жінки в селі хоронять хлопців, убитих на Донбасі москалями, а чоловіки їдуть до них на роботу. Розумієте – до ворогів!!!» – підкинув своє слово і я.

«Така ж ситуація і на моїй Дніпропетровщині. То можете заспокоїтися, якщо від цього стане легше», – промовив боєць «Бізон»…

«Братчики, усі на позиції. «Нагорі» сказали бути готовими до обстрілів. У разі видимості ворога, відкривати вогонь по ньому», – дав команду «Крук», який повернувся зі штабу.

«Давно пора», – знову викрикнув своє улюблене «Добрий» і з неочікуваним завзяттям, радісно потираючи руки, почав одягати броню.

Через десять хвилин усі були напоготові. Стояла насторожена тиша. Тільки в напрямку Авдіївки щось гупало. «Ф-і-і-в-в-в… Ба-бах» – прозвучало у повітрі, і перша міна розірвалась серед руїн будинків. «Туф, туф, туф…» – зазвучало десь на фланзі і кулеметна черга прошила верхівки дерев. Ще через кілька хвилин вже неможливо було розрізнити, що творилось на небі і на землі. Деякі будинки горіли, навкруги гуло. Раптом запрацювала наша рація.

«Баштан» – «Близнюкам». Сєпари б’ють з  усіх позицій. На другому орієнтирі працює «беха», на четвертому – міномет, на всіх інших – важкі «іграшки»…

«Зрозумів, «Близнюки». Обережно там, – промовив «Крук» у рацію і продовжив уже для оточення. –  Усім постам, відкрити вогонь!»

Дружно запрацювали наші хлопці. Полетіли «гостинчики» до терористів. Інші позиції теж ударили, підтримавши нашу.

«Баштан», це «Близнюки». У мудаків горить бліндаж. Зосередьтеся на ньому. Не дайте їм втекти».

«Добра новина, не дамо. Спостерігайте далі… Перший і третій, вогонь правіше. А-а-а, сєпари, що, отримали передачу від Укрпошти? Просять ще»… – було чути, як в раціях регочуть наші бійці.

Через мить вогонь по ворожих позиціях став ще інтенсивнішим. Так тривало десь години зо дві. Потім все затихло. Хлопці повертались у бліндаж з пустими стрічками, чорні від диму. Проте такі щасливі. Вони виграли бій. І неважливо, що попереду – ціла війна. Вони вже переможці.

Михайло УХМАН

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*