Жінка з красивим іменем Віолета 30 років провела у домашньому ув’язненні…

І сталося це в одній з 5-поверхових «хрущовок» на мікрорайоні «Дружба» в обласному центрі. Коли після смерті матері її знайшли,  у 2014 р. 48-річна жінка важила… 23 кілограми.

Нині Віолеті Марчуковій 51 рік і проживає вона у   Петриківському обласному геріатричному пансіонаті. Тут її виходили, відгодували, намагаються адаптувати до сьогоднішніх реалій життя.

До домашньої «в’язниці»,  як інші діти Віолета ходила до школи, яку закінчила лише з однією четвіркою. Це була школа №7 в обласному центрі. Закінчила дівчина середню школу,  але на випускний вона так і не потрапила. Натомість  взагалі пропала  на довгі роки. І тепер уже ніхто не скаже, чи у квартирі її утримувала мама, яка померла і тільки після того сусіди та рятувальники виявили Віолету, чи дівчина вибрала собі таку долю сама і що на це вплинуло. Адже мама-Зоя померла, забравши таємницю у могилу, а Віолета на цю тему воліє не говорити…

Про те, що тернополянка Віолета Ігорівна Марчукова, 1 серпня 1966 року народження, потрапила у виняткові та особливі життєві обставини після її знахідки писали не лише місцеві ЗМІ, проблема набрала розголосу на всеукраїнському рівні. Двічі про долю полонянки  на передачі «Стосується кожного» на телеканалі «Інтер» обговорювали усі, причетні до цієї ситуації. Кілька сюжетів продемонстрував ще один всеукраїнський телеканал у новинах «Вікна» під загальною назвою «30 років самотності». Усі журналісти вели мову про складну долю спочатку дівчини, а тоді жінки, що потрапила в неординарну ситуацію, десятки років провівши у закритій квартирі, спілкуючись тільки з своєю мамою.

З 9 грудня 2014 року інвалід І групи загального захворювання Віолета Марчукова є мешканкою  геріатричного пансіонату, знаходиться на повному державному забезпеченні, потребує постійного стороннього догляду,- каже директор КУТОР «Петриківський обласний  геріатричний пансіонат»                                              С.В.Глушок, –  До поступлення у наш заклад жінка понад 30 років проживала з своєю матір’ю в однокімнатній  квартирі у Тернополі, де  і на даний час є зареєстрованою. Після смерті матері Віолету знайшли вкрай виснаженою (вага тіла 23 кг, зріст 130 см), лежачою, без здатності самостійно рухатись, пересуватись, їсти. Такий вкрай важкий її стан був обумовлений довготривалим недоїданням та ізоляцією (чи самоізоляцією) від зовнішнього світу.

Велику допомогу вона отримала від наших лікарів Наталі Григорівни Коваль,   Ігоря Йосиповича Когута, медсестер, масажистів, усього медперсоналу, що перейнявся долею Віолети.

Жінку-жертву обставин  знайшли тоді, коли її матір Зоя у 78-річному віці  померла від інфаркту. Як розповіли сусіди, колишні однокласники та люди, які зараз доглядають жінку, про те, що полонянка-дюймовочка  мешкає разом з матір’ю, ніхто не здогадувався, а ті, що здогадувалися, не особливо переймалися цим. Мати ж у квартиру нікого не впускала.

Зою Марчукову направили до Тернополя з Криму на роботу у 60-х роках. Вона працювала інженером у різних організаціях. Із сусідами спілкувалася вкрай рідко, друзів та родичів не мала. Пенсію отримувала мізерну, але допомоги не просила. Коли за несплату Марчуковим перекрили воду, Зоя збирала дощівку, а взимку – сніг. Однак, у квартирі було чисто, проблем сусідам ніяких жінки не створювали – не затоплювали, не глумилися.  Тому те, що побачили ті, хто першими вздрів Віолету, важко переповісти словами – жінка була наче з концтабору…

Нині  Віолета з людьми легко іде на контакт, з задоволенням їсть. У Петриківську пансіонаті склали для неї спеціальну дієту, з Віолеттою працюють масажист, інструктор з лікувальної фізкультури, психолог, психіатр. Незважаючи на те, що 30 років Віолетта спілкувалася лише з матір’ю, вона поволі повертається до життя, любить приймати ванну, фарбувати нігті, читати…
З часу поступлення в пансіонат Віолеті Марчуковій у Петрикові   постійно проводять комплексні реабілітаційні заходи, завдяки чому вона уже розмовляє, самостійно харчується, з допомогою ходить.  Але й досі не вирішено проблему з захисту її майнових прав, про яку добре знають у  Тернопільській міській раді, зокрема і у міському управлінні соцзахисту, начальник  якого Володимир Іванович Сулима неодноразово їздив на передачі у Київ, давав коментарі та обіцянки щодо ситуації, яка склалася. Зокрема, він обіцяв, що квартира  за його сприяння та мера Тернополя Сергія Надала залишиться  за Віолетою .

– Цієї обіцянки наразі дотримано,- каже   юрисконсульт Петриківського обласного геріатричного пансіонату Ольга Дрозда ,- Але є чимало супутніх проблем, через які, як мовиться, віз з проблемою і досі там. Віолета – самотня, інвалід 1 групи. Але вона прописана у Тернополі, у маминій однокімнатній квартирі. Мама померла, житло не приватизове. У квартирі ніхто не проживає, але там регулярно «набігають» борги за комунальні послуги. І якщо, для прикладу,  на електрику у помешканні встановлено лічильник і нарахування не проводяться, то платіжки за опалення надходять регулярно. Нині, щоб приватизувати Віолеті це житло, де  вона прожила більшість свого життя, треба насамперед погасити борги. А нині їх уже накопичилося понад 20 тисяч гривень. І з кожним днем вони ростуть та ростуть.

Як каже юрисконсульт, вона займається цією проблемою уже тривалий час. Оббиває пороги, то у міській раді,  то у  ЖЕКу,  то у ЦНАПі… Однак, скрізь вимога одна – погасити заборгованість за комуналку.

Ми надали Віолеті моральну та фізичну реабілітацію, – каже Степан Глушок,- А от щоб вирішити це майнове питання нам потрібна стороння допомога, і в першу чергу від міста Тернополя. Тому я неодноразово звертався і звертаюся у різні інстанції з проханням допомоги та максимального сприяння у виготовленні технічного паспорту, дублікату ордеру на квартиру та у наступній приватизації помешкання. Згідно з чинним законодавством Марчукова В.І. має отримати спадщину (квартиру). З цією метою у піврічний термін до державної нотаріальної контори було подано заяву про прийняття спадщини після смерті її матері та відкрито спадкову справу.

Подальші дії для отримання свідоцтва про прийняття спадщини вимагають виготовлення технічного паспорта, дублікату ордера та значних фінансових видатків, яких у Віолети, звісно ж,  немає. Тому у Петриківському  обласному  геріатричному  пансіонаті сподіваються на підтримку від усіх зацікавлених у вирішенні цієї справи сторін. Можливо, знайдуться добрі люди-спонсори, що допоможуть вирішити цю проблему, або міська рада посприяє у списанні цих боргів…

Я запитую у директора, юрисконсульта та лікарів пансіонату, чи зможе Віолета проживати у цій квартирі самостійно. Вони кажуть, що поки що ні, вона ще не повернулася до повноцінного життя. Але приватизована квартира дозволить жінці, наприклад,  продати її,  і витратити кошти на реабілітацію. Або здавати в оренду і також мати від цього вигоду. Або хтось зголоситься опікуватися цією жінкою з складною долею і піде жити з нею у тернопільське помешкання. Словом, варіантів багато. Але поки що проблема ця уже «з бородою», не вирішується ще з 2014 року. Постійно є на контролі у журналістів, і навіть не у місцевих, а у київських, у громадськості. Однак інвалід 1 групи Віолета Марчукова поки що не має можливості повернутися і проживати у своїй, власній, квартирі, де провела так багато років. Як їй було тоді, і як їй у цій квартирі може бути завтра, знає хіба що Бог…

Галина ВАНДЗЕЛЯК

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*