Жінка незламного духу

 lazhkevich Згадуючи видатних діячів минулого, ми з особливою пошаною називаємо ім’я талановитої письменниці, педагога, публіциста, етнографа Іванни Блажкевич, яка прожила довге і важке життя. Жодній владі не подобалась ця мужня жінка, яка завжди стояла на захисті інтересів простих людей.

       Народилася Іванна Блажкевич у селі Денисові Козівського району 9 жовтня 1886 року в родині вчителя Омеляна Бородієвича.  На четвертому році життя втратила матір. Маленьку Іванну батько віддав на виховання до дідуся Сильвестра Щепановського в Збараж.

Після закінчення Денисівської початкової школи навчалася у Тернопільській виділовій школі, а згодом у Львівській вчительській семінарії. З юних літ відчувала потяг до літературної творчості, у шістнадцять років почала вести щоденник, який писала протягом всього життя. Перші літературні спроби І. Блажкевич датуються

1908 роком.

В 1911 році, після семирічного протистояння з батьком, котрий не хотів віддати дочку за бідного вчителя Івана Блажкевича, вийшла заміж. В подружжя народилося п’ятеро дітей, але вижили не всі. Донька Любомира померла під час Першої світової війни, ще двох доньок отруїли польські шовіністи. Найстарший син Богдан став відомим вченим, а наймолодша донька Дарія (П’ятківська) працювала медсестрою.

Найбільш плідний період її творчої діяльності припадає на 20-30 роки ХХ ст. У цей час І. Блажкевич особливо активно підтримувала творчі зв’язки з Уляною Кравченко, Ольгою Кобилянською, Тимотеєм Бордуляком, Оленою Кульчицькою, Василем Стефаником, Осипом Вітошинським, Іриною Вільде. Вона часто зустрічалася та листувалася з ними.

У 20-х роках ХХ ст. І. Блажкевич почала писати для дітей. Одна за одною вийшли її книги п’єс, оповідань, віршів : «Св. Миколай» (1920), «Тарас у дяка» (1923), «Вертеп» (1924), «Мила книжечка» (1928), «В мамин день» (1931), «Івась-характерник» (1936) та ін.

І. Блажкевич працювала народною вчителькою, вихователькою дитячих садків. Організовувала читальні, гуртки художньої самодіяльності, україномовні дитячі садки, заклади для сиріт, сільськогосподарські, кулінарні, кравецькі та інші професійні курси для молоді. Брала активну участь в таких товариствах, як «Просвіта», «Рідна школа», «Жіноча громада»; виступала на багатьох мітингах, організовувала кооперативні та жіночі рухи, збирала пожертви для голодуючих українців в 1933 році.

Її діяльність була не до вподоби польській владі. Письменницю переслідували, кілька разів арештовували, погрожували. Під час пацифікації 15 листопада 1938 року 52-річну письменницю було жорстоко побито. Після цього І. Блажкевич ходила з паличкою вже до кінця свого життя.

У жовтні 1939 р. І. Блажкевич стала делегатом Народних зборів Західної України від селян Денисова і навколишніх сіл. У роки німецької окупації організувала в Денисові сільськогосподарську школу, ставши її директором, і сотні молодих українців таким чином врятувала від вивозення в Німеччину.

У 1963 році І. Блажкевич прийняли до Спілки письменників України. Вже в похилому віці видала для дітей збірки «Подоляночка» (1958), «Прилетів лелека» (1971), «Чи є в світі що світліше» (1977). ЇЇ твори і в радянські часи друкувалися на сторінках шкільних читанок, літературних збірників, поетичних антологій, в газетах та журналах.

Крім літературних творів, І. Блажкевич надрукувала понад 500 публіцистичних статей на кооперативну, просвітницьку, етнографічну, літературну, педагогічну, сільськогосподарську тематику, а також статей  про роль і права жінки в тогочасному суспільстві.

А ще в І. Блажкевич було чудове захоплення. Вона любила вирощувати фруктові дерева. За своє життя – вивела десятки нових сортів яблунь, груш, різновиди слив, горіхів, винограду.

Померла І. Блажкевич 2 березня 1977 року на 91 році життя. Похована в рідному Денисові.

Літературознавці вважають І. Блажкевич родоначальницею дитячої літератури в нашому краї. Саме з їх ініціативи та дозволу рідних в 1986 р. в будинку письменниці було відкрито хату-музей та встановлено меморіальну дошку, а згодом в саду поставлено пам’ятник.

В 1993 р. засновано Всеукраїнську літературно-мистецьку премію ім. Іванни Блажкевич, яку щороку вручають українським літераторам та діячам в рідному селі письменниці в день її народження.

Документи і матеріали, зібрані в особовому фонді Блажкевич Іванни Омелянівни, є джерелом для вивчення життя і творчості письменниці, її багатогранної діяльності як митця, так і громадського діяча, цікавої та обдарованої особистості.

Документальні матеріали особового фонду Іванни Блажкевич, який був започаткований ще за її життя, а згодом доповнений новими документами, охоплюють період з 1915 по 2006 роки.  Особливо цікавим є найстаріший документ з фонду І. Блажкевич, датований 1915-1917 роками. Це щоденник фондоутворювача «Жінка на бойовій лінії» у трьох томах, в якому письменниця описала всі страхіття Першої світової війни. Зі  щоденника дізнаємось про злидні, арешти, переслідування, які мужньо витерпіла І. Блажкевич.

Наявні оригінали рукопису автобіографії письменниці та  машинопис автобіографії з авторським підписом. Велику групу становлять особисті та родинні фотографії. Серед них – світлини І. Блажкевич в дитинстві, з дітьми та онуками, серед друзів, на зустрічах з школярами, зокрема на зустрічі в СШ №3 м. Тернополя.

Зібрано у фонді етнографічні записи, виписки з архівних документів та історичних джерел про рідне село письменниці ­­–  Денисів Козівського району.

Багато документів розповідають про дружні зв’язки І. Блажкевич з письменницею Ольгою Кобилянською: спогади, запрошення ювілейного комітету взяти участь у вшануванні 40-річчя Ольги Кобилянської та конспект виступу І. Блажкевич на святі, копії листів О.Кобилянської до Іванни Блажкевич. Представлені також спогади І. Блажкевич про своє життя, опубліковані письменницею О. Сенатович у часописах «Дзвін» і «Тернопіль».

Про те, що діяльність І. Блажкевич здобула загальне визнання свідчать численні публікації в періодичних виданнях. Зокрема наявні статті про відзначення 90 та 100-річчя від дня її народження.

Цією непересічною жінкою має гордитися не тільки Тернопільщина, а й вся Україна, оскільки Іванна Блажкевич справжній взірець безкорисливого служіння рідному народу.

Тетяна МАРКЕВИЧ,

 

 

головний спеціаліст

держархіву

Тернопільської області

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*