Повідомити новину

Поширити:
Олена Поліщук  народилася у  Шпиколосах на Кременеччині, закінчила Львівський університет ім. Івана Франка, за фахом журналіст.  Працювала в районній газеті у Рівненській області та  майже 20 років редактором багатотиражної газети в Криму. Після виходу на пенсію повернулася на рідну Кременеччину  у село Колосова.
Каже, що Кременеччина та Крим, то її два крила, без одного з яких їй так тяжко летіти. Коли жила в Криму тужила за Кременцем, коли переїхала сюди – душа болить за сонячно-пастельним півовстровом з горами та морем, з духмяність трав та квітів…
Наївне мистецтво зрілої жінки…
Олена Поліщук усе життя пише та творить – публіцистику,  вірші та прозу. А ще малює картини у стилі наївного мистецтва.
Найплодовитіший  її «мальований» період, каже, припадає на Крим. Він тривав з 1985 р. по2002 р. Раз у рік на тиждень кримські самодіяльні художники (група 40-60 чоловік) за сприяння Центру народної творчості їхали творити на мальовничий Південний берег Криму. Пані Олена  була  старостою творчої групи художників на семінарах «На тиждень до моря». Бачили б ви її очі, коли вона пригадувала  Бахчисарай, Балаклаву, Севастополь, Форос… І великий жаль, коли мовила, що у 2002 р. поїхала з Криму.
Однак усі свої тодішні враження вона залишила в картинах, написаних у стилі наївного мистецтва.  Одні романтично-поетичні назви полотен говорять самі за себе: «Ой, ви думи мої, скакуни»,   «Адам і Єва», «Все пройде, як з білих яблунь дим…»…
“Інколи мрії піднімають на крилах, а опускають на мітлі”
Такою є назва однієї з 1500 картин творчого доробку Олени Поліщук. Серед них – «Шевченко у Кременецькому ботанічному саду», «Руского мира весна», «На Івана, на купала», «На Бонну прилетіла княжна Бонна», «Чорнобильські яблука», «Пливе човен, води повен», «Весна на Донбасі», «Літаючі квіти» «Лугом іду, коня веду»,  інші.  А також цикли «Кінь копитом бє, кличе козака», «Козаченьки-лелеченьки,  вертайтеся додому», «Я козачка твоя». Окремі з картин зберігаються у  приватних колекціях України, Білорусі, Німеччини, США тощо. Вона авторка численних персональних виставок.
На її картинах цвітуть ромашки і соняшники, заплутався грайливий вітер у гривах баских коней, гойдаються на хвилях човни під кучерявими вербами, цілуються закохані, над Вишнівецьким замком летять журавлі…
Про свої картини пані Олена каже: «Вони репрезентують таку течію в сучасному живописі, як «наївне мистецтво. Це ідилія, втілення мрії, красивих людських почуттів, прагнення кожної людини до щастя.
Татові троянди
Жінка каже, що творче начало у неї від батька, який все життя працював ковалем у місцевому колгоспі. З-під його рук виходили такої краси ковані троянди, що все село Шпиколоси задивлялося. Після війни з розбитих танків робив сільськогосподарський реманент. Мама гарно співала. Цей дар передався її молодшій сестрі Марії,  а середня сестра Зоя – добра медсестра.
Окрім картин, Олена Поліщук виготовила 40 тарілок, розписаних  масляними фарбами з сюжетами  з народної творчості , де зображені Солоха, Одарка і Карась, «Додому я просилася, а ти мене не відпускав»,  «Тече вода з під явора», «Несе Галя воду» тощо. Окрім їх красоти та колоритності, авторка дає виробам дуже влучні, мелодійні та пісенно-народні назви.
Вірші про кохання, про природу, про Крим…
Х Х Х
Гори, море, Крим,
Фарби на палітрі,
Народження картин,
Біг часу непомітний…
Яка романтика цвіла,
Як билась втіха в серці,
Натхнення, шторм,
І всі стихії в герці.
Х Х Х
О, коли б знову на дивний Карадаг,
Серце летить у юність,
Від туги рветься дах,
О, коли б знову у Гурзуф,
Зустріти Медвідь-гору, море,
І забути всі турботи,
Сум, розлуки, горе.
О, коли б знову в Крим,
У дивний романтичний край,
У почуття шалені, творчі,
В юності квітучий рай…
Найбільшим надбанням її у житті, каже жінка, є те, що народила двох синів – Едуарда та Владислава. Має невісток Ольгу та Оксану, внучку Вікторію та внука Ярослава.
Позаторік мисткиня востаннє була в Криму. Тут живуть її найрідніші – син, невістка, внук, а також чимало друзів. Олена Поліщук каже, що як тільки вїхала в Крим, повіяло теплом і душа заспівала. І захвилювалася душа…
А коли повернулася у Кременець –  відчула себе вдома..
Галина ВАНДЗЕЛЯК