За цього комбата сепаратисти дають 150 тисяч євро

111100Боєць «Правого сектору» з позивним «Татарин» – легендарна  особистість. До війни, проживаючи у Криму, він займався реставрацією меблів і навіть не думав, що доведеться взяти до рук зброю й повести за собою у вир боротьби за незалежність Криму та України. На його рахунку – десятки вбитих терористів, він двічі був у полоні, проте завжди виходив із «сєперського» пекла, йому без наркозу різали і відразу зашивали руки, щоб він виказав інформацію. Та Марлен, а це справжнє ім’я чоловіка, залишався вірним Батьківщині.

Коли до Криму прибули так звані зелені чоловічки, він почав вимагати від влади, щоб йому з побратимами видали зброю для захисту республіки. Але тодішнє керівництво виявилося слабкодухим. Марлен вирішив продовжувати боротьбу власними силами, та надто вони були нерівними. Тоді всі чекали, що прийде українська армія і вони разом визволятимуть південний край. Проте… Після фіктивного кримського референдуму місцева влада всюди повивішувала російські прапори, а  Марлен – український. Працівники Служби безпеки, які перейшли на бік сепаратистів, схопили «Татарина» і довго катували, а потім передали «беркутівцям». Вони теж познущалися та й етапували до російських козаків. А «славне козацтво» знову побило і викинуло на кордоні з Україною. Тут його підібрали наші прикордонники.

Підлікувавшись, чоловік поїхав до Києва. Вирішив вступити до Збройних сил України. Але тамтешні бюрократи сказали: «Візьміть карточку, запишіть свої дані, ми з вами зв’яжемося». А які у вигнаного татарина координати проживання? От він і вступив у ряди «Правого сектору».

Спочатку Марлен воював як рядовий та потім його навички оцінив заступник командира корпусу Валентин Манько. Він якраз організував спеціальну групу бійців і доручив «Татарину» її очолити. За цей час де тільки не бував командир зі своїми бійцями, але з будь-яких сутичок виходив переможцем, залишаючи після себе трупи сепаратистів, розбиті укріплення і техніку. Особливої шкоди Марлен завдав одному з ватажків терористів «Безлеру» – знищив у Пісках кілька його мінометних точок і багато снайперів.

Кримський командир і сам дивується, який сильний у нього ангел-хоронитель. Коли в Іловайську російські вояки підступно розстрілювали наших бійців, він був там зі своїми побратимами. На той момент йому підпорядковувалася невелика частина батальйону «Донбас». Коли надійшов наказ про відступ, Марлен запідозрив провокацію і, зібравши групу, наказав стояти на місці, не рухатися в жодному з напрямків. «Донбасівці» не послухали і почали відступати. На жаль, серед живих залишилися одиниці. А хлопці з «Правого сектору», вичекавши, оминули всі перешкоди і вийшли з «котла» майже без втрат.

Та все ж доля не завжди була прихильна до «Татарина». В 2014 році, під Іловайськом, він з групою «Правого сектору» отримав завдання провести розвідку боєм. Хлопці не лише виконали завдання, але й зайшли в Іловайськ. Але тут надійшла команда відходити. Марленові шкода було втрачати такі позиції, і він з іншими командирами Добровольчого українського корпусу прийняв рішення залишитися в місті. Та їх не підтримали частини Збройних сил України. Довелося виконувати наказ, але після повернення «Татарин» виказав кадровим військовим усе, що про них думає. Звичайно, нажив собі ворогів. Повертаючись назад, хлопці захопили в полон четверо «деенерівців». І якраз вчасно, бо виявилося, що їх можна поміняти на одного мертвого побратима. Група з 15 чоловік, у тому числі й Марлен, їхали автобусом у напрямку блокпоста. Їх «вели» по телефону, і командир відчував інтуїтивно, що там засідка. Проте кидати товариша, навіть якщо він мертвий, – не в правилах «Правого сектору». Зрештою, сталося так, як відчував «Татарин». Хтось з командирів ЗСУ цинічно здав їхню групу. Хлопців оточили і почався жорстокий бій не на життя, а на смерть. Важкопоранений Марлен, вколовши собі знеболювальне, ще півтори години продовжував боротьбу, та сили виявилися нерівним. З п’ятнадцяти їх залишилося спочатку троє, а потім – двоє: він і побратим «Скіф». Ситуація була безвихідною, і хлопці хотіли підірватися гранатою. Та Бог вирішив, що комбат має ще воювати. Його контузило, розірвало руку, в такому стані він потрапив у полон. Опритомнів від того, що якийсь осетин (російський найманець) рубав йому залишки кісті руки, та, на щастя, шаблюка не змогла перерубати її. Принагідно розповім, що пізніше, визволившись з полону, «Татарин» повернеться на  російський блокпост, знайде цього осетина і знищить його, а шаблю забере як сувенір.

Як виявилося, осетинська шабля була не останнім знаряддям катування. З «Татарина» намагалися вибити зізнання у приналежності до «Правого сектору». На той час обличчя комбата ще не було відоме сепаратистам. Марлен, стримуючи біль, твердив, що він з батальйону «Дніпро», інакше його розстріляли б на місці. Найманці розуміли, що цей бородатий дядько – не простий воїн. Кожного дня у нього вливали ліки на дві тисячі гривень, аби не помер, і водночас знущалися. Возили на страту, ставили під стінку і стріляли поверх голови, щоб зламати бойовий дух. Вночі комбата клали спати на землю, а інших полонених – на ліжка з білими простирадлами, таким чином хотіли викликати ненависть до побратимів. Вибачте за деталізацію, але в статевий  орган йому ставили катетер, аби не втік. Доки міг, «Татарин» терпів, а потім йому захотілося померти, сил більше не було. Ще й кавказці, які воювали за  москалів, давали голові «ДНРівської» служби безпеки, російському полковнику «Скіфу» 100 тисяч доларів, щоб забрати татарина і вчинити публічну страту. Мовляв, стратимо мусульманина, і ніхто вже з «правовірних» не воюватиме на боці «укрів». Та, виявилося, що полковник мав офіцерську честь, якщо так можна сказати. Він відповів, що своїх полонених обмінює на інших, але не продає.

Якось надійшла новина, що «Татарина» з двома іншими «правосєками» й одним підполковником ЗСУ мінятимуть на 12 сепаратистів і російського майора. Коли настав день обміну, він і слова не міг вимовити від хвилювання. Спочатку передали наших трьох полонених і дочекалися своїх дванадцятьох, «Татарина» тримали, оскільки на нашому боці ще був їхній офіцер. Раптом хтось із нашого боку почав кричати: «Я без Татарина не поїду». Марлен зрозумів ситуацію і почав втікати – голий, з катетером у тілі. Сепаратист кілька секунд обдумував, що робити, а потім почав бігти за полоненим і кричати: «Стій! «Татарин», стій!». Він зібрався стріляти в Марлена, як з нашого боку хтось випередив його, і терорист відав душу дияволу. Добігши до наших, Марлен підійшов до російського офіцера і сказав: «Передай своїм мудакам, що вони упустили «Татарина». Згодом наш герой забере пістолет у вбитого бандита і подарує своєму рятівнику: «Пістолет – бомба, але хлопець заслужив, щоб ним володіти».

Потім було тривале лікування і знову війна, хоча лікарі рекомендували реабілітацію. «Яка реабілітація, коли мої побратими на війні?» – сказав комбат і знову поїхав на передову. Цього разу – у Донецький аеропорт. Кожний день був для нього, як останній. Кожного разу, коли поряд свистіли кулі, вибухали міни чи снаряди, він думав, що вже не побачить  маму, брата, дружину з трьома діточками. На його очах наші хлопці гинули десятками: через невміле керівництво, через надмірну емоційність… У групі добровольців, яку очолював Марлен, втрати були мінімальними.

Черговим випробуванням для «Татарина» стало Дебальцеве. Якось під час бою, їдучи машиною через поле, він потрапив під обстріл і як наслідок – знову полон. Цього разу сепаратисти уже не церемонилися. Відразу пролунала команда розстріляти. На місце страти його вели четверо, та під час конвоювання мали необережність залишити Марлена самого. За цю помилку вони заплатили життям. Коли «Татарин» побачив, що вороги залишили його без уваги, він заскочив у танк, який стояв неподалік, і, натискаючи на всі важелі, адже не мав навичок кермування, завів його. Коли «сєпери» відкрили по ньому вогонь, він просто розчавив нападників і на трофейному танку дістався до наших позицій. Після цієї пригоди ціна за його голову виросла до 150 тисяч євро.

Нині досвідчений і обстріляний Марлен створює окрему кримсько-татарську роту, з якою хоче визволити Донбас і йти на Крим. Більшість його бійців проходить вишкіл на передовій у командира першої штурмової роти «Да Вінчі». Як жартує «Татарин», там вони навчаться і рови копати, і стріляти… Тож Сімферополь і Севастополь братимуть уже кіборги – справжні воїни, які прикриють і не зрадять у критичній ситуації.

Комбат добре пам’ятає червень цього року… Московські найманці бомбили шахту Бутівка, а там перебував і рідний брат Марлена. Тоді комбат прийняв рішення їхати туди і вивозити бійців. Так, це було важке завдання. Дорога від Авдіївки до шахти повністю прострілювалась. Рятувала лише ніч і нульова видимість. Але добровольці відмовились туди їхати разом з Марленом, допомагати побратимам. «Так я зрозумів, хто є хто», – скаже пізніше «Татарин».

А тієї ночі разом з «Да Вінчі» вони поїхали у ворота пекла. Їхали без фар, орієнтуючись тільки на спалахи мін. Так само вивозили живих і поранених. Дехто вмирав у них на руках, проте відважні воїни продовжували свою роботу, ризикуючи власним життям заради друзів.

Пишу цей матеріал і стає моторошно від шокуючих фактів, а «Татарин» усе це зумів пережити. Він – унікальна людина, справжній воїн. Він воював пліч-о-пліч з Дмитром Ярошем, захоплювався цим командиром, життя готовий був віддати за нього. А тепер критикує за зраду інтересів, недалекоглядність. Марлен стояв біля витоків блокади Криму, та коли дізнався, що там крутяться нечисті гроші і дехто з керівництва «Меджлісу», як кажуть, грає на два боки, розчарувався ще більше.

«Я не розумію, як можна воювати з москалями і одночасно підтримувати їх матеріально? Чому б повністю не заблокувати півострів і показати, що вони залежать від нас? – обурено каже комбат. – Навіщо їхати туди відпочивати, вкладати гроші в економіку ворога, який на ці кошти виробляє смертельні снаряди, що летять у бік наших бійців? Я багато чого не розумію…»

Марлен мріє вільно пройтися вулицями українсько- кримської Ялти, скупатися в рідному Чорному морі, обняти своїх діточок, які ростуть без батька. Та коли настане такий час – невідомо, адже ворог знову підло порушає так зване перемир’я. А нещодавно стало відомо, що працівники ФСБ Росії викрали маму Марлена і два дні тримали у своїх катівнях. Потім, правда, відпустили, але без пояснень. «Що тут скажеш, нелюдів, які воюють проти стареньких жінок, потрібно стирати з лиця землі, а не вести з ними переговори», – підсумував «Татарин».

І він таки правий!

Михайло УХМАН

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*