З передової: Добровольці воюють за ідею і за Україну…

 

Нещодавно командувач  Об’єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв в одному з інтерв’ю наголосив, що «У зоні проведення Операції об’єднаних сил (ООС) мають право перебувати лише кадрові військові й силовики ОС, працівники гуманітарних місій і громадяни з місцевою пропискою». Додавши, що заборона з’являтися на передовій поширюється і на волонтерів, і на людей, котрі не мають законного права мати зброю.

«Тепер люди, які не входять до складу жодної силової структури, офіційно, згідно з нормами закону, позбавлені права перебувати в зоні бойових дій», – наголосив командувач Об’єднаних сил.

На запитання: «Ви маєте на увазі і добровольців з УДА та інших формувань?» Наєв відповів ухильно: «Не буду конкретизувати».

Це інтерв’ю викликало хвилю обурення серед добровольців і волонтерів.

«Я уже  пояснював одному генералу, який заманював нас, добровольців,  підписувати контракт: «Ми прийшли на війну не для того, щоб стати військовими, а захистити Україну від московського окупанта.

Наші бійці – це не лише військові, а й  бізнесмени, вчителі, лікарі, студенти. Кожен з них має цивільну професію. І після війни повернеться до неї», – каже командир Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Андрій Стемпіцький, підрозділи якого перебувають на передовій і ведуть боротьбу проти російських найманців разом з бійцями ЗСУ.

Усе відбувається на добровільній основі. Всі дії узгоджено з командуванням батальйону чи роти ЗСУ,  з якою добровольчі підрозділи виконують бойові  завдання. При цьому хлопці і дівчата офіційно не належать до ЗСУ, а воюють за ідею та Україну. Вони досі не визнані державою на офіційному рівні. Йдеться навіть про тих, хто розпочинав воювати у 2014 році та  є на передовій дотепер.

Щороку поставало питання виводу добровольців. Особливо за це апелювали терористичні республіки на так званих «мінських переговорах», але командування армії, у тому числі комбати, комбриги і прості солдати розуміють, що самі вони не впораються. Особливо, якщо розпочнеться фаза  активних бойових дій. Адже людей в армії катастрофічно не вистачає.

На деяких ВОПах стоять по три-п’ять бійців, і вони змушені тримати значну ділянку фронту без належного важкого озброєння. Максимум, що в них є, то  важкі кулемети. А з цією зброєю проти російських  мінометів, БМП чи танків  не підеш.

Тому добровольці завжди готові підставити своє плече Україні. Вони ніколи не відсиджуються в окопі, а завжди намагаються вести бойові дії проти окупантів. Хоча це не до вподоби окремим «поміркованим» солдатам ЗСУ, так званим «заробітчанам». На жаль, є й такі, що прийшли в армію, щоб заробити грошенят. Деякі офіцери з тієї ж причини  не бажають воювати. Це ж стосується чиновників, котрі ведуть торгівлю з окупованими територіями, військових генералів, які «кришують» потік контрабанди в терористичні псевдореспубліки. І російських окупантів, адже добровольці не ведуть переговорів з ними, а чинять, як  із загарбниками – знищують.

Нині бійці ДУК «Правий сектор» –  єдині, хто по-справжньому викликає інтерес в усіх воюючих сторін. Вони мають своє політичне крило у вигляді партії «Правий сектор», представники якого ведуть активну боротьбу проти корумпованих чиновників при владі. Безперечно, це нікому не подобається, тому добровольців   намагаються знищити. Незважаючи на те, що ці воїни одними з перших ішли у бій проти бійців «Беркуту», котрі розстрілювали мирне населення на Майдані у 2013-2014 роках. А потім – проти російських військових і сепаратистів, які окупували східні регіони України і АР Крим.

Як тільки кремлівська армія розпочала окупацію українських земель, бійці ДУК «Правий сектор» були в перших рядах тих, хто виступив проти  окупантів. Вони залишили все: бізнес, роботу, сім’ї і  пішли воювати, навіть не маючи зброї.

З 2014 року  100 бійців Добровольчого українського корпусу були вбиті російськими найманцями, більше 500 хлопців і дівчат  отримали поранення. Через цю війну пройшли тисячі бійців ДУК.

На жаль, їх доблесна хоробрість сьогодні  нікому не потрібна. Вони самі стали не потрібні. Навіть більше, їх не визнають учасниками бойових дій, намагаються залякати, арештовують. Відбувається  знищення тих, хто рятував країну на початку війни.

Чиновники закидають бійцям ДУК, що вони – бандити, які звикли воювати і нікому не підпорядковуватися. Проте командування Корпусу неодноразово заявляло, що  готове бути частиною Збройних сил України, але не на тих умовах, які їм пропонують.  З добровольцями  продовжують розмовляти мовою ультиматумів, а не ведуть діалог, змушують підписати контракт.

По-перше,  більшість бійців ДУК не хочуть бути військовими. Та й чому людина, яка закінчила історичний чи юридичний факультет, має кидати все і ставати професійним військовим.  Вони – добровольці, які  прийшли  на фронт, щоб захистити Україну, прогнати ворога, і не більше.

Яскравим підтвердженням цих слів є офіційний перехід добровольчого об’єднання «Карпатська Січ» у 2015 році до  складу 93 бригади. Потім батальйону «ОУН» туди ж. Що з ними сталося? Їх просто розпорошили по ротах, батальйонах. І що найгірше – колишніх бійців, котрі проливали кров за Україну,  вміли знищувати ворога, змусили стати водіями, комірниками, кухарями.

Друга історія. Після загибелі Василя Сліпака на Світлодарській дузі у 2016 році командування армії знову порушило питання, чому добровольці – на передовій, і тиснути на них. Багато бійців ДУК «ПС», котрі штурмували тоді Світлодарську дугу разом із ЗСУ, змушені були підписати контракт. Тим більше, що командування української армії пообіцяло зберегти їх підрозділ. Вони ввійшли до складу 54-ї бригади. Та через деякий час хлопців і дівчат з ДУК розкидали по шести різних бригадах.

Тому добровольці не горять  бажанням підписувати контракти, сидіти в окопах і спостерігати, як росіяни окопуються, гатять по них з танків.

«Ми пропонували, що можемо бути окремим батальйоном і підпорядковуватися командиру ДУК, але в складі ЗСУ. Чи, наприклад, можна прийняти закон, за яким буде створена військова частина на базі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Проте нас не чують.

Скептики і критики називають нас анархістами через те, що ми не хочемо підпорядковуватись наказам. А знаєте, чого ми не можемо допустити? Коли бачимо ворога за двісті метрів, який вільно ходить по нашій землі, будує бліндажі,  а потім звідти вбиває воїнів України, а нам дають команду: «Не стріляти».

Чи коли ми бачимо, як військова колона окупантів просувається нейтральною територією, а нам кажуть: «Спостерігайте». Потім ця колона заїжджає на свої позиції і звідти гатить по нас з усіх видів зброї. Відповідно, у нас є вбиті, поранені, проте всі «щасливі», бо виконали безглузду команду. Це злочинні накази, і ми не будемо їх виконувати.

Тим більше, що стаття 65 Конституції України гласить, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.  І ми прийшли на війну не для того, щоби вмирати, а для того, щоб перемогти і знову жити. Тільки нам цього не дають робити», – розповідає начальник штабу ДУК «ПС» Олег Кузько, позивний «Кулібін».

Зрозуміло, чому добровольці, волонтери нині на передовій не потрібні – бо вони розповідають про реальний стан на фронті та розкривають ракову пухлину, яка знову розростається.

Тепловізори, прилади нічного бачення, автомобілі броньовані  чи хоча б марки «джип» – усе це допомога волонтерів. Маскувальні сітки, скоби залізні, цвяхи та безпілотні апарати – більшість цих речей також дають волонтери.  Форму, взуття теж привозять вони або бійці купують самі.

Головне питання сьогодення – чи готова  Україна захистити добровольців, які захистили її в 2014 році?..

P.S.: Одного добровольця запитали: «Чому ти тут на сході України, чому безкоштовно воюєш, чому не вступаєш у ЗСУ»?

Він відповів: «Коли б’ють твою маму, ти питаєшся дозволу, щоб захищати її? Ти біжиш до когось, щоб дали тобі грошей і лише потім б’єш злочинця? Ні! Ти зі всією силою  намагаєшся захистити свою маму. Україна – наша мама, тому треба  захищати її і не питати на це ні в кого  дозволу!»

Михайло УХМАН

Оскільки під час інтерв’ю була також згадана Українська добровольча армія, тернополянин Андрій Шараскін («Богема») також відповів на висловлювання С. Наєва: «Є Закон України «Про національну безпеку», його треба виконувати. Ми не в 2014 р., коли були розгублені всі комунікації. Тепер цієї проблеми не існує. УДА з 2015 р. почала процес входження до сил спеціальних операцій, упродовж яких загальмувалося, і ми не можемо зрозуміти, в чому причина. Це – перше. Друге – виконання спільних завдань УДА з Головним управлінням розвідки. Взаємодія повністю є, та єдине, що нам пропонують і озвучують: «Ми вас готові взяти на контракт чи в ЗСУ». Близько 1000 добровольців вже були на контракті і знову повернулися в нашу структуру, тому що досі не вирішено проблеми, які існують в ЗСУ. Є законопроект «Про Українську добровольчу армію», про той потенціал, який потрібно використати. І якби ми всі хотіли бути військовими, хоча серед нас люди різних мирних професій, то були б військовими. Ми не будемо належати структурі, яка зсередини не змінилася».

Добровольці УДА нагадали С. Наєву, скільки разів вони були рушієм в успішному вирішенні «незрозумілих завдань» щодо повернення Україні окупованих районів Донбасу. Поки деякі військові отримували звання, добровольці відвойовували клаптик за клаптиком, гинули, калічились, але вставали й воювали далі… Без звань, без погонів, без визнання.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*