Як живеться українському рекордсмену в Канаді?

У минулі роки не минало й тижня, щоб тернопільські ЗМІ не писали про майстра сірникового ремесла Мар’яна Вархоліка. Хлопець дивував своїм талантом виготовляти неймовірні вироби з сірників. Нагадаємо, Мар’ян проживає у селі Великі Гаї. Мама багато років тому виїхала за кордон. Тож сумуючи за найріднішою, хлопець почав склеювати сірники. Спершу це були шкатулки. Потім – спортивні стадіони, які Мар’ян оснащував діодною підсвіткою. А якось батько коханої дівчини попросив, щоб хлопець зробив із сірників гітару. Мар’яну вдалося і це. Більше того, він навіть натягнув струни, і на музичному інструменті можна було зіграти якусь мелодію.

Після того, як  про Мар’яна почали писати в газетах, хлопця стали запрошувати на майстер-класи в школи, бібліотеки для молоді. Якось юнак проводив урок і в психоневрологічному диспансері і показав, що заняття мистецтвом – дієва терапія для хворих. Згодом юнак отримав звання митця. Створював усе нові й нові шедеври, зокрема, склеїв найбільшу в країні барельєфну картину з сірників. Це зафіксували представники Книги рекордів України.

Поряд з успіхами у творчому житті у Мар’яна відбувалися приємні події і в особистому. Він освідчився своїй коханій Лілі. Невдовзі пара зіграла весілля. А ще хлопцю після багатьох спроб вдалося поїхати до мами в Канаду. Деякий час Мар’ян прожив за кордоном. Тепер приїхав, щоб забрати туди і молоду дружину.

Ми зустрілися з нашим митцем і запитали про те, як йому живеться на чужині та чи вдається і там займатися сірниковим мистецтвом.

– Уперше в Канаду я поїхав два роки тому. Відразу намагався якомога більше часу побути з мамою. Та любов до мистецтва взяла своє. Дізнався про Канадо-Українську мистецьку фундацію (КУМФ), познайомився з тамтешніми поціновувачами мистецтва. Показав їм деякі свої роботи. Провів майстер-класи. Вони й зацікавилися. Навіть запропонували влаштувати презентацію моїх робіт, під час якої я розповідав про сірникове мистецтво, – розповів Мар’ян.

А ще митець дуже пишається, що в далекій Канаді познайомився з відомими українськими художниками: Іваном Лазірком, Павлом Лопатою, скульптором Олегом Лисюком та іншими.

 

 

 

 

 

 

– Мар’яне, попри успіх, щастя бути поруч з мамою, чи виникали якісь труднощі?

– Звісно! Як-не-як – чужина. Там у кожного свої труднощі. Я дуже сумував за дружиною. Адже ми тільки одружилися і я мав уже їхати. Уявляв, як вона сумує. Мріяв швидше її побачити, обійняти. А ще проблемою став мовний бар’єр. Тож нині усім знайомим кажу: «Хлопці, вчіть іноземні мови!» Без цього там важко. Але, Богу дякувати, в Канаді живе багато наших земляків, які завжди прийдуть на допомогу. Наші там гуртуються, рідняться, це дуже приємно.

Окрім сірникового ремесла, чим займаєшся в Канаді?

– Півроку навчався в школі ESL School (Polycultural immigrant school). Цей навчальний заклад спонсорують волонтери та багаті люди для того, щоб такі, як я, вивчали англійську мову  і освоювались у Канаді. І вже рік працюю на українській фабриці меблів Living Art. Чесно кажучи, живеться, як усім заробітчанам. Щоб мати копійку, треба добре гарувати. Тож вже й на сірники часу не дуже залишається. Але намагаюся присвятити улюбленій справі вихідні й хоча б дві години в будні.

–  Мар’яне, як ставиться діаспора до нинішніх подій в Україні?

–  Здебільшого наші земляки співчувають, завжди намагаються бути в курсі подій. Є багато таких, хто займається волонтерством. Наприклад, Святослав Фояк з армії Sos. Вони збирають кошти, медикаменти, спілкуються з військовими на сході. Хоча є й інші…

Мар’ян каже, що серед його знайомих у Канаді є чимало українців. І на запитання, чи виїхали вони назавжди, хлопець з усмішкою відповів:

«Звісно, ні. Вони кажуть, що зароблять грошенят і повернуться додому. Бо дуже тягне до рідні, друзів.

Так само і я. Побудемо з Лілею тут. Я трохи зароблю, розкажу діаспорі про Україну і – додому».

Хлопець налаштований дуже оптимістично, але коли вимкнули диктофон, додав, що має велику надію, що поки вони повернуться, в країні щось зміниться, нарешті припиниться знущання над українцями і жити буде легше. Дай Боже!

Зоряна ДЕРКАЧ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*