Повідомити новину

Поширити:

Де Бог – там перемога!
Михайло Андрейчин, доктор медичних наук, професор, академік Національної академії медичних наук України, голова Тернопільського осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка: «Надання автокефалії Українській православній церкві – це не тільки піднесення, а й розкріпачення української віри та духу. Відновлення Церкви у світі християнства – це відновлення історичної справедливості і релігійної правди. Це консолідація української нації, підняття духу українців, яких у російському православ’ї вважали розкольниками. Нас це робить рівними серед інших православних церков світу. Але я хотів би, щоб панувала християнська любов і християни інших конфесій раділи цій події».
Ігор Дуда, мистецтвознавець, краєзнавець, заслужений працівник культури України: «Зрозуміло, що якщо ми – незалежна держава, то в нас має бути своя українська церква. І це є запорукою нашої незалежності. Надання автокефалії Україні – це вікопомна подія, бо вона єднає українців та робить нашу державу ще єдинішою, згуртованішою та сильнішою».
Богдан Мельничук, письменник, редактор, краєзнавець, заслужений діяч мистецтв України: «Не секрет, що у зв’язку з російсько-українською війною, ми трохи розчаровуємося в очільниках окремих країн, які лише обіцяють допомогу або дають її мізерною чи навіть підтримують Росію. Вони не розуміють, що наступними об’єктами агресії можуть стати їхні держави. У зв’язку з цим вигідно відрізняється позиція Вселенського Патріарха, який ще перед наданням томосу заявив, відповідаючи на критику і шантаж Росії: «Ми не боїмося погроз. Вселенський патріархат не погрожує і не сприймає погроз, але послідовно йде вперед, виконуючи свою велику місію відповідно до священих канонів». І слова свого він дотримав. Тепер завдання українців – уміло використати надання томосу, у чому велика заслуга Президента України Петра Порошенка, для згуртування нації. Особливо, перед лицем можливого продовження російської агресії. Зокрема, в нашій області можуть загостритися проблеми з Почаївською лаврою, яка через недолугу політику попередніх очільників нашої держави є осідком московського православ’я, і треба думати, як цю проблему вирішити. Тож сподіваємось на розум і далекоглядність наших вірян.
Михайло Ониськів, літературознавець, краєзнавець, заслужений журналіст України: «Нарешті з далеких  історичних світанків зійшло сонце – Духу і Віри. Це мовби друге свідоцтво (перше – Декларація про державний суверенітет України) про волю! Цього разу – духовну, без якої весь український народ не зібраний воєдино. Нині основне – не втішатися завчасно і сприймати це без ейфорії. І під світлим Хрестом перти плуга любові й далі. Мусимо миритися з тим і дякувати Богові, що попри великі випробування він посилає нам промені надії на майбутнє, а час зробить своє, єднаючи у молитві два береги Чорного моря – Київ і Константинополь».
Павло Сливка, історик, громадський діяч, релігієзнавець: «До повного завершення ще треба створити єдину Православну церкву та обрати Патріарха. Як на мене, це також непростий процес і він може й не закінчитися цього року. Загалом надання автокефалії Українській православній церкві – це великий позитив, бо наша Церква визнана православним світом, а це означає, що наші ієрархи братимуть участь у всіх заходах Вселенської церкви. Окрім того, це остаточний крах «руссково міра».
Ярослав Стоцький, релігієзнавець, доктор історичних наук, професор ТНТУ ім. І. Пулюя, голова «Асоціації релігієзнавців Тернопільщини»: «Єднання це великий позитив у державній системі і релігійному середовищі як для УАПЦ, так і УПЦ КП. Але насамперд, це великий плюс для вірян УПЦ МП, які хотіли би перейти в УПЦ КП, але побоювалися цієї не канонічності і не легітимності. Новітня соціологія релігії свідчить, що близько 30% вірян УПЦ МП готові перейти  в Українську православну помісну церкву. Майже стільки ж вагаються. Структура помісної церкви дає шанси консолідувати українців заходу і сходу.  Створення Української православної помісної церкви дає можливість говорити, що українське православ’я може стати найчисельнішим за кількістю віруючих і парафій  серед світового православ’я. Ще один плюс, що віруючі УПЦ МП, які перейдуть у в об’єднану церкву зможуть не тільки відчувати, а й виражати свій патріотизм, бо будучи вірянами УПЦ МП, вони у своїх почуттях патріотизму були обмеженими. З іншого боку можуть активізувати діяльність спецслужби РФ, можливі провокації, триватиме боротьба за храми.
Василь Тракало, письменник, редактор, голова ТОО НСЖУ, заслужений журналіст України: «Надання автокефалії Українській православній церкві – це велика історична подія, про яку мріяли покоління українців. Ми отримали друге крило для української державності. Першим є проголошення незалежності. Нині, нарешті, ми отримали й незалежність духовну».
Дарія Чубата, лікар, публіцист, голова Тернопільської міської організації «Просвіта»: «Я щаслива, що перемогла Господня правда і Україна отримала духовну незалежність. Адже де правда – там Бог, де Бог – там перемога. Віднині ми молитимемось і дякуватимемо Богові, що він допоміг нам стати вільними від московського окупанта, дякуватимемо за всі ласки, які він посилає нашому багатостраждальному народу».
До речі, станом на початок 2018 року на Тернопільщині нараховувалося в УПЦ МП 111 громад, УГКЦ – 804, УПЦ КП – 397 (у 2007 р. – 207 громад), УАПЦ – 161 (у 2007 р. – 290) громада, тобто на початковому етапі становлення УППЦ разом матиме 558 громад.  І можна безпомилково спрогнозувати, що громади об’єднаної Української помісної православної церкви чисельно лише зростатимуть. Такий же процес відбуватиметься й у всій Україні.