Володимир Парасюк: «У Верховній Раді знайдеться до тридцяти депутатів, яким по-справжньому не байдужа доля України»

29-річний Володимир Парасюк став знаменитим після відомого ультиматуму Віктору Януковичу. Пам’ятаєте, 21 лютого 2014 року зі сцени Майдану молодий хлопець сміливо заявив: «Завтра до десятої години він (Янукович) має піти геть».

Тих, хто цікавиться політикою, а особливо представниками нового покоління, яке відстоює у Верховній Раді та й у житті проукраїнські патріотичні погляди, вже тривалий час цікавить одне запитання: чому і куди зник народний депутат Володимир Парасюк після завершення блокади на Донбасі? І, зрештою, що надалі планує робити? Аби почути відповіді від самого Володимира, зустрічаємося в Києві та шукаємо місце, аби посидіти і записати інтерв’ю. Альтанку біля Ради «окупували» поліцейські-курці. Тому прямуємо в Маріїнський парк.

– Володимире Зіновійовичу, на які теми ми можемо спілкуватися, а які будуть забороненими?

– Називай мене на ім’я. По-батькові – не обов’язково. А запитувати можеш про все, що забажаєш.

– У засобах масової інформації багато публікацій, які ставлять під сумнів ваше перебування в полоні у російських терористів. Мовляв, така відома людина не могла вийти від них просто так, випадково.

– Як бачиш, могла. По-перше, на той час, коли ми виходили з котла, була поширена інформація, що Парасюка вбито. Тому сепаратисти не були запрограмовані на моє зображення. По-друге, за місяць на фронті моя зовнішність повністю змінилась. Адже ми не мали можливості приймати душ, голитися. Відповідно, виросла борода. До того ж мій побратим, лікар з батальйону «Донбас», перев’язав мені голову, шию, і я нічим не відрізнявся від сотень інших українських хлопців. Вдячний цьому медикові і за моральну підтримку. Коли ми потрапили в полон, у мене почалася паніка і побратим підтримував мене, як міг. А вже через три дні нас через Червоний Хрест передали українській стороні. Ще допомогло те, що я був звичайним солдатом. Тому росіяни не проявляли до мене жодного інтересу, бо, на жаль, ті, хто був артилеристом, розвідником, мінером,  обміну не підлягали. Ось так, завдячуючи Господу Богу і друзям, я нині живий.

Неодноразово чув розмови про мій псевдополон. Проте не збираюся нічого нікому доводити. Хто хотів повірити, той уже зробив це. Всім іншим нічим не можу допомогти. На війні я втратив свого найкращого друга, отож, не можу брехати. Вірю, що він дивиться зверху і все бачить та чує.

– На скільки відсотків було виконано завдання блокади на Донбасі?

– Звичайно, завдання виконані не в повному обсязі. Проте зупинено торгівлю на крові. А це – найголовніше. Українські олігархи на чолі з Ахметовим втратили свої незаконні мільярди гривень. А от питання обміну полоненими, на жаль, поки що зависло. Цікаво, що на двадцятий день блокади до нас звернулися представники Ахметова і запитали, чого ми хочемо? Дізнавшись конкретні вимоги, обіцяли задовольнити їх, якщо ми знімемо блокаду. Зокрема, йшлося і про звільнення полонених. Проте вже вранці наступного дня вони відмовилися від своїх обіцянок. Думаю, що злякалися розголосу. Адже втрата прибутків від продажу вугілля б’є не так боляче, як усвідомлення, що доведеться йти на повідку в блокадників. А уявляєте, які могли бути наслідки, якби країна дізналася, що Ахметов і його оточення можуть впливати на рішення терористів? Хоча це питання – до СБУ.

– Та все ж подекуди вантажні автомобілі з контрабандою перетинали лінію розмежування. Було навіть, що в одному такому знайшли патрони. Проте вищі офіцери віддали наказ не чіпати цих людей…

– Де-юре торгівля з терористами заборонена на 100 відсотків. Де-факто цю команду виконують на 90 відсотків. Все-таки контрабанду повністю подолати неможливо. Тут уже велику роль відіграє людський фактор. Є населення, яке переступає через мораль, смерть наших хлопців. І просто заробляє гроші. Їх ловлять. Проте вони «купують» на блокпостах солдатів, поліцію. Ідуть на різні хитрощі. Скажімо, перевозять заборонені товари у машинах, на яких написано «Хліб». А насправді там алкоголь, сигарети, зброя. У всіх країнах світу існує це явище. Але там з контрабандою, корупцією бореться влада. У нас же до керівної верхівки теж існує багато запитань. І з боку Європейського Союзу та США також.

– І знову чутки. Кажуть, що ви і Семенченко отримували від Коломойського по 20 тисяч доларів у місяць під час активної стадії блокади. Звичайні ж учасники не отримували нічого. Хіба на квиток додому…

– (Сміється). Це повна ахінея, придумана кимось в Адміністрації Президента, щоб мене дискредитувати. Я   один раз зустрічався з Коломойським. Ми порозмовляли про ситуацію стосовно блокади, про те, що вже зроблено і що думаємо робити. Тобто, обмінялися інформацією і на тому розійшлися. Якоїсь конкретики від нього не звучало. Проте хочу зазначити, що блокада – це справді величезна ідеологічна акція, яка вимагає і вкладення коштів. Так, нам допомагали різні бізнесмени, які бажали залишатися в тіні. Ти ж розумієш, ніхто не хоче накликати на себе біду. А в Україні дуже легко нашкодити людині, яка займається бізнесом. Я особисто просив бізнесменів, щоб вони допомагали нам фінансово. Тому ми й не намагалися приховувати, що отримуємо гроші від людей. Адже це абсурдно вважати, що така акція може відбуватися без фінансових вливань. Людей потрібно було, як мінімум, перевозити, годувати, зігріти. А тому велика дяка і волонтерам, що допомагали їжею, теплим одягом.

З усіх партій нас підтримав матеріально лише «УКРОП». Звідки вони беруть гроші на свою діяльність, всім відомо. Звідси і різні чутки. А загалом блокада нікому не належала. Кожен намагався здійснити свій внесок у боротьбу проти окупантів, перекрити їм джерела фінансування, забезпечення. Наприклад, ветеранам батальйону «Донбас» допомагав Семен Семенченко. Він знаходив кошти, щоб привезти людей до місця протесту, на інші необхідні витрати. Я це робив для своїх львівських побратимів. Разом із сестрою Ірою просив багатих людей, щоби підтримали учасників блокади. Якось до нас приїхав Михаїл Саакашвілі зі своєю свитою. Хто фінансував їх, я вже не знаю (сміється).

– А чи знаєте, як потрібно вирішувати проблему з окупованими територіями?

– Звичайно. Можна просто закінчити АТО або запровадити військовий стан і назвати Росію ворогом. Після цього сідати за стіл переговорів. Якби я вирішував, що робити,  напевно, завершив би АТО. Усім, хто не хоче єдиної України, – квиток в один бік. Зрозуміло, що не йдеться про жодні етнічні чистки. Умова проста: сприймаєш Україну, готовий брати участь у всіх процесах з реформування і розбудови держави – будь ласка, разом беремося до роботи і йдемо далі. Тим, хто продовжує бути в опозиції до об’єднання, в Україні, вибачте, нема чого робити. У кого на руках українська кров, самі втечуть. Хто не винен, мусить зробити вибір.

– Журналіст «Дорожнього контролю» Андрій Дзиндзя заявляв, що позафракційний народний депутат України Володимир Парасюк «ломився до нього в номер» з автоматом Калашникова… А нещодавно він їздив до Львова, щоб дізнатися, звідки у вас автомобілі, величезне офісне приміщення. Скажіть, чому у нього така неприязнь до Парасюка? З особистих причин чи все-таки це – чиєсь «замовлення»?

– В інформації, яку цей журналіст виклав у соціальних мережах, зовсім немає правди. На всі автомобілі, які перебувають у Львові, я маю документи. Скажімо, біля офісу стоїть Mitsubishi Pajero. Це моя особиста машина. Їй уже близько двадцяти років. Вона постійно ламається. Мікроавтобус належить волонтерам. Офіс? Його власником є дуже хороша людина, а я за нього плачу 12 тисяч гривень щомісяця, але тепер у колишніх учасників блокади, представників моєї команди є можливість збиратися і висловлювати свої думки, обговорювати плани, готуватися до акцій. Що стосується самого Дзиндзі, то його спочатку змусили працювати проти мене. Адже проти нього відкрито кілька кримінальних справ. А пізніше він просто втягнувся, сподобалося.

Про замовлення не можу сказати нічого. Знаю, що Дзиндзя дружить з Сергієм Пашинським, Тетяною Чорновіл. Що стосується останньої, то Бог їй суддя. Рано чи пізно вона відповість за свої дії.

– Володимире, я чув від інших, але підтвердьте, що має зробити ваш батько, якщо дізнається, що ви берете хабарі?

– (Сміється) Сказав, що вчинить, як Тарас Бульба зі своїм сином, мовляв: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю». Насправді йому немає чого хвилюватися. Мене гроші не цікавлять. Я – людина не зациклена на речах і грошах. За три роки мого перебування в політиці не було жодного скандалу, пов’язаного з цією темою. У мене є інші цілі, і це – не гроші.

– Вам пропонували у Верховній Раді хабарі, щоб проголосувати за те чи інше питання?

– Так. І гроші, і різні преференції. Зокрема, на мій округ обіцяли дати двадцять мільйонів гривень, якщо натисну кнопку під час голосування за одне питання… Чи коли знімали недоторканність з Клюєва, певні люди пропонували мажоритарникам, позафракційним депутатам по сто тисяч доларів, щоб ті не підтримали постанову. Я відмовився від цих брудних грошей і голосував за совістю. Проте тепер шкодую. Потрібно було взяти їх і зняти все на відео, аби люди бачили, яка корупція розвелася у Верховній Раді.

– У соціальних мережах ваше прізвище стоїть у списку потенційних кандидатів у президенти…

– Ні. Це – неможливо. Принаймні тепер. Я занадто молодий і за віком, і як політик. Та й багато чого не знаю. Не досяг ще того рівня професійності, з яким можна керувати державою. І не факт, що досягну. А от варіант можливого початку власного політичного проекту розглядаю серйозно.   Не можу сказати, що власна партія одразу братиме участь у парламентських виборах, і не обов’язково, що вона буде зав’язана на Володимирові Парасюку. Цей проект гарантовано не буде розвиватися на  принципах вождізму, а виховуватиме певну політичну еліту в Україні. Та поки не бачу тих, хто міг би фінансувати такий проект.

– Наскільки відповідає дійсності інформація, що вам заборонили публічні виступи у Верховній Раді? Мовляв, в Адміністрації Президента України  Парасюку погрожували: якщо він не вгамується, його як політика знищать.

– Хто заборонив? Це безглуздя! Закінчаться депутатські канікули, продовжиться засідання парламенту, і я викажу все, що думаю про Порошенка, Гройсмана, Парасюка… А ввечері, за бажанням, поїду в Донбас. Наразі у мене з’явилися невеликі проблеми зі здоров’ям. Та й дипломну роботу довелося захищати. До речі, захист був відкритий. І його контролювали деякі журналісти, щоб я, бува, не скористався своїм депутатським статусом.

– Захистили вдало?

– Так.

– Тоді вітаю.

– Щиро дякую. Але саме тому я на деякий час зник з інформаційного поля. І влада таки дала вказівку провідним ЗМІ, щоб обходили мене, не піарили. І журналісти її виконують. Хоча раніше десятками просилися на інтерв’ю.

– Сьогодні у Верховній Раді багато політичних зрадників, яким не місце у владі. Вони повинні сидіти в тюрмі. На їх совісті і руках – розв’язана війна, тисячі смертей. Йдеться про колишніх депутатів-регіоналів. Чому за три роки ви не зініціювали зняття з них недоторканості, а також початок кримінального провадження?

– Я намагався, ми намагалися… Але нинішня влада  домовилася з Бойком і злочинцями-регіоналами. Парадокс ситуації ще й у тому, що серед людей, які винні у здачі Криму та у розв’язанні війни на Донбасі, є Герої України. Так, вони це звання отримали незаконно, але що тепер робити? Принаймні таким шляхом, про який кажеш ти, просуватися марно. Верховна Рада вже давно вичерпала свою патріотичність. Тепер це інструмент для ведення бізнесу. І люди самі винні, що вибрали собі таких «слуг». У ВР знайдеться до тридцяти депутатів, яким по-справжньому не байдужа доля України. Проте вони нічого не вирішують. Це не означає, що припинили боротьбу. Восени всі побачать, що ми задумали! Тоді розмова про політичних зрадників продовжиться уже по-новому.

– Можете назвати прізвища депутатів, які найбільше вболівають за Україну?

– Ігор Луценко, Оксана Корчинська, Юра Дерев’янко, Віктор Чумак… Немає сенсу перелічувати всіх. Найбільша проблема в тому, що вони, на жаль, розчиняються в загальній масі бездіяльності.

– Ви воювали і розумієте, що означають слова «Учасник бойових дій». Чому вони втратили своє значення і цим статусом нині нема змоги пишатися?

– Це слушна думка. Здебільшого власники такого посвідчення навіть не були на передовій. Не кажучи вже про воєнні дії. Ми колись намагалися підняти це питання у Верховній Раді, але, на жаль, нічого не домоглися. І несправедливість  зашкалює.

– Звичайно, зашкалює. Сусідка мого знайомого, будучи солдатом ЗСУ, відповідала за доставку білизни на передову. Сама там побувала тричі і отримала статус УБД. Який стосунок труси й шкарпетки мають до бойових дій?

– Я й кажу: існує велика несправедливість. Як і всюди, на жаль. Тому мені важко коментувати це питання. Деякі хлопці, які помирали від куль чи втратили здоров’я внаслідок важких поранень, не мають цього посвідчення. А так звані «туристи» в зону АТО отримали його без проблем.

– Наскільки велика ймовірність позачергових  парламентських виборів?

– Думаю, спочатку будуть президентські, а вже згодом – парламентські. Але для проведення останніх потрібно змінювати  законодавство. У Верховну Раду мають вибирати представників політичних сил за відкритими списками. Наші люди мають голови на плечах і самі можуть визначати, хто гідний представляти ту чи іншу політичну силу в парламенті. І на якому місці у списку.

– У списку якої політичної сили ви бачите себе? З ким можете поєднати своє політичне життя?

Важко визначитися. Хоча є кілька непоганих політичних проектів. Зокрема сила, яку зібрав Саакашвілі, а також «Самопоміч». Але на це запитання я зможу відповісти перед виборами.

Михайло УХМАН

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*