Водні стихії на Тернопільщині

Кліматичні умови нашого краю щороку несподівано зазнають змін. Висихають маленькі ріки, криниці. Спеку різко змінюють сильні грози зі шквальним вітром, як це було 23 червня цього року, коли у другій половині дня негода наробила багато лиха.
Водні катаклізми неодноразово були зафіксовані на території нашого краю: 13 червня 1957 року в м. Підгайці за 12 годин випало 276 мм опадів. Повінь 23–27 липня 2008 р. на Дністрі заподіяла багато лиха у придністровських селах Тернопільщини і мало не «втопила» тодішнього голову Тернопільської ОДА Юрія Чижмаря. Саме ці події спонукали нас здійснити цілеспрямований екскурс в історію.
Благословенні води Дністра
У нашому краї є багато цікавих історій та переказів про дерев’яні храми, які у села приносили під час повеней води Дністра і Серету.
Ми вже писали про те, як у с. Добрівляни на Заліщанщині під час повені у 1767 році води Дністра принесли церкву, яку в селі встановили, але незабаром прибули люди з-під Галича (Івано-Франківщина) й відвезли її на місце. У 1780-х під час повені історія повторилася, та коли знову ці ж люди приїхали по храм, розбирати його вже не дали, мовляв, така воля Божа.
До села Зелений Гай Заліщицького району старенька церква Святої Параскевії (1784 р.) також припливла Дністром під час повені. У с. Зозулинці на Заліщанщині церкву Успіння Пресвятої Богородиці також принесли води Дністра у 1784 році (вона згоріла 30 травня 1941 року). У с. Синьків, також Заліщицького району, була дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (так звана «Селянська»; 18 ст., відновлена 1882 р.; знищена комуністами у 70-х рр. 20 ст.); її, за легендою, принесла дністровська вода під час повені. А в село Кулаківці церкву Святого великомученика Димитрія (1862 р.) принесли води Серету.
Часто сільські громади споруджували церкви з  дерев’яних колод, які купували на Прикарпатті, і, щоб не затрачати багато зусиль на перевезення, наші прадіди сплавляли їх Дністром. Зокрема, на Монастирищині у селах Міжгір’я та Тростянець саме з таких колод зведено храми Покрови Пресвятої Богородиці (1864 р.) і Пресвятої Трійці (1911 р.).
Сумний перелік
Однак повені завдавали нашим пращурам і багато клопотів, забирали життя людей, знищували вулиці, будинки, підтоплювали посіви, врожай. Тернопільщина далеко від океанів та морів, проте від її і великих,  і малих річок було чимало несподіванок. У багатьох населених пунктах краю навіть під час розливу потічків підтоплювало і підтоплює вулиці, провулки. А що вже казати про більші ріки, такі, як Дністер, Серет, Горинь, Іква, Стрипа, Нічлава, Золота Липа…
Отже, сумний перелік (Монастирищина): у с. Велеснів 13 червня 1957 р. повінь зруйнувала багато будинків, тоді ж вода спричинила значні руйнування у Заліссі; с. Вістря неодноразово потерпало від повеней, зокрема 1941-го від великої води загинули 5 осіб; у с. Дубенки внаслідок розливу води 1957 р.  були підтоплені будинки і загинула одна особа; у с. Заставці в червні 1957 р. вода знищила прибережні будинки, були людські жертви; у містечку (нині смт) Коропець у 1819–20 рр. внаслідок водної стихії потерпіли понад 80 дворів. У с. Задарів у 1954 р. збудували ГЕС, а вже у 1957 р. внаслідок повені частина села була затоплена.
Південні райони
Нещасливим для мешканців Зозулинців Заліщицького району видався 1941 р. І не тільки через початок війни, а й тому, що внаслідок пожежі 30 травня тут згоріли 48 господарств, а у вересні село частково підтопили води Дністра. Того ж року село Добрівляни також було затоплене, через це німецька влада звільнила його жителів від податків. У Касперівцях 7 травня 1967 р. повінь залила частину села, були людські жертви.
У с. Худиківці Борщівського району були повені в 1941, 1969, 1980, 1996 рр., а 2003-го внаслідок льодоходу під водою опинилося багато будинків. Село Шершенівка того ж району також зазнало стихійних лих, зокрема, великими були повені у 1952 та 1969 рр.
У с. Ягільниця Чортківського району внаслідок сильної зливи улітку 1955 р. річка Черкаська вийшла з берегів і затопила будинки поблизу; у с. Возилів Бучацького району значні повені були восени 1941 та 1947 рр.; у с. Зубрець того ж району у травні 1997 р. внаслідок зливи пошкоджено багато хат, господарських будівель, вода забрала чимало свійських тварин; значні водні стихії (1942, 1964 рр.) були й у с. Горошова Борщівського району.
Бережанська округа та інші «потопи»»
У Мирному на Підгаєччині на початку 20 століття поблизу Лабиної гори вода забрала дітей і худобу. Великі повені були і в інших населених пунктах краю, зокрема у 1957 р. в селах Носів і Голгоча. Село Куропатники Бережанського району в 1969 р. було підтоплене, 2 будинки зруйновано; велика вода у червні 1965 р. підтопила с. Вибудів Козівського району.
17 березня 1896 р. танення снігів спричинило повінь у Підволочиську і навколишніх селах. Від повені потерпіли села Збаразького району: Доброводи (навесні 1971-го), Добромірка (1960 р.), а Мусорівці – під час зливи у 1909 році. У с. Рудка Кременецького району була дерев’яна церква, збудована у 16 столітті. Під час повені вода знищила храм.
Як ліквідовували повені в радянський період
У липні-серпні 1959 р. внаслідок зливи зазнали збитків чимало колгоспів області, відповідно, були спрямовані значні кошти не тільки на ліквідацію її наслідків, а й з метою надання довготермінової позики мешканцям. Зокрема, згідно з рішенням виконкому Тернопільської обласної ради, зобов’язали облконтору «надати грошову довгострокову позичку робітникам, службовцям і колгоспникам, які потерпіли від зливи, в сумі 0,5 млн крб на житлове будівництво». Будівельні матеріали надавали безкоштовно. Наступного року облвиконком знову скерував колгоспникам Збаразького району 155 тис. крб на ліквідацію наслідків стихійного лиха – бурі і зливи. 200 тис. крб облвиконком надав і 9 серпня 1958 р. на відшкодування збитків, завданих зливою і градобоєм у липні-серпні того ж року у Великодерекальському, Гримайлівському, Мельнице-Подільському колгоспах. На відновлення мостів сюди, а також у Бережанський, Великобірківський, Заліщицький, Підгаєцький і Заложцівський райони спрямували деревину.
У радянський час не завжди ефективно витрачали кошти. Так, виконком обласної ради розглядав питання № 172 «Про незадовільне витрачання коштів для надання допомоги громадянам с. Ігровиця Великоглибочецького району (нині Тернопільського), які зазнали збитків від повені».
Фігури-захисниці
Прагнучи захиститися від стихійних лих, наші предки встановлювали фігури. Більшість із них у часи радянського атеїзму зруйнували. Проте деякі збереглися, зокрема, у с. Костянтинівка Тернопільського району – проти грому й засухи; у Малому Ходачкові (1872 р.) – на захист від грому і блискавки; у Лозовій того ж району споруджено пам’ятний хрест як оберіг від стихійних лих. А в Лисівцях на Заліщанщині 1929 року встановили пам’ятний хрест на захист від природних стихій. Зазначимо, що на території Тернопільщини сильні градобиття і підтоплення були й іншими роками, наприклад, у 1903 році. Тоді потерпіла Підгаєччина, чи не найбільше – села Мужилів і Теляче (нині Мирне). У Мирному ще й донині зберігся хрест–оберіг від граду (1903 р., відновлений у 1990 р.).
У с. Посухів на Бережанщині зливи завдавали великого клопоту господарству польського пана, тож він встановив фігуру Божої Матері (1937 р.). Проте радянська влада її знищила. За ініціативою В. Харишина та Г.  Мартинишина мешканці села зібрали кошти і в серпні 1999  р. відновили фігуру Пречистої. У с. Чорний Ліс Зборівського району в 1935 р. на свято Вознесіння випав сильний град і побив увесь урожай. Жителі села були  цього дня на відпусті в Милятині і, повернувшись, побачили чорні поля. Щоб Господь оберіг ниви від граду, поставили дерев’яний хрест. При в’їзді в с. Сороцьке Теребовлянського району є фігура св. Теклі. Жителі вважають, що вона захищає село від стихійних лих.
Не може бути життя на землі без води. Але інколи вона стає небезпечною, навіть смертельною. Нехай нас оминають водні стихії.
Віктор КАРПОВИЧ