Влада не дбає про собак так само, як і про бомжів

Доброго дня, шановна редакціє «Свободи»!
В номері за 13 грудня 2017 року була надрукована стаття Михайла Іващука «Де в Тернополі може переночувати бомж?» Звичайно, проблема дуже актуальна, спричинена спекуляцією, вільним ринком, прихватизацією, руйнацією. Автор зазначає, що, на відміну від безхатьків, «про тварин, здається, подбали, їм надали притулок десь неподалік обласного центру». Мушу розчарувати – притулку для собак в Тернопільській області немає! А в селі Дичків, про яке згадує автор матеріалу, є тільки тимчасовий стерилізаційний притулок на 20-30 собак, де їх мали б тільки стерилізувати, лікувати. Хоча насправді й це далеко не так. Швидше – це концтабір для собак. Не всі вони звідтіля виходять живими. Їх можуть застрелити, отруїти. Їм часто не вистачає ні їжі, ні ліків. Стерилізують тварин так-сяк, тому собаки мучаться від нагноєнь.
«А безпритульні люди, виходить, навіть не собаки»… Звичайно, бо на відміну від собак, людина має руки, може мислити і повинна дбати про себе сама, не сподіваючись ні на кого. Бо такий тепер час… Зрештою, як і раніше, за Союзу. Безпритульних собак тоді ще жорстокіше винищувати, ніж тепер. І нікого за це не карали: ні колись, ні тепер. Навпаки, «кати» вільно приходять на теле- і радіопередачі та ще й хизуються скількох собак вбили. Таких називають  догхантерами.
Зрештою, чому ви причепилися до беззахисних тварин, ніби через них з’явилися безхатьки, які у своєму становищі на 50 відсотків винні самі. Бо потрапили в скруту переважно через неправильний спосіб життя. Бомж ще може попросити їжі, грошей, сховатися від холоду в під’їзді чи в люках тепломереж. А собаки не попросять, не скажуть, що їх болить. Їх женуть і б’ють. А вони втікають і терпляче ждуть, коли нарешті ми станемо людьми. І будемо дбати про них, як у Європі. Куди ми так премось, а нас там не хочуть.
Я хочу запитати тернопільського мера, інших чиновників, чи є в них совість і людяність? Вони витрачають мільйони на гульки, а побудувати хоча б один притулок не в змозі. Тепер кожного року виділяються чималі кошти на розсуд громади, куди і на що їх потратити. І такі безглузді проекти висувають і реалізують… А могли б побудувати притулки і для бомжів, і для собак.
На жаль, не вчать ні в садочках, ні в школі, ні в церкві бути милосердними до братів наших менших. Не викидати їх на вулиці, як непотріб. Вони ж, і як ми, відчувають біль, голод, зраду, холод. Лише одиниці добрих людей опікуються ними, дають прихисток.
Була я недавно у Теребовлі і побачила біля м’ясного магазину страшно худющого та ще й хворого собаку. Все його тіло сочилося кров’ю, шерсть вилиняла, лапи опухли. Які нелюди, кати довели його до такого стану!.. Підійшли ще дві жіночки, ми купили курячих флячків, нагодували. Але як буде далі? Чи знову хтось змилосердиться і нагодує, вилікує, прихистить? Напевно, ті кати, які познущалися з собаки, не голодують, відпасли собі жирні зади і пики. Позапливали жиром і очі, і серце.
По селах з приблудними собаками особливо жорстоко поводяться. Один нелюд, розказували, вже забив не одного собаку: за лапи – і головою до бетонної огорожі. А ви ще заздрите собакам, ніби до них ставляться краще, ніж до бомжів. Думаю, ніхто б не хотів опинитися на їх місці…
Пам’ятаймо, 2018-й – рік Собаки. То, може, давайте об’єднаємося і станемо на їх захист.
Катерина ВІВЧАР
м. Тернопіль