ВІН ТВОРИВ УКРАЇНСЬКУ ІДЕНТИЧНІСТЬ

Набираючи розвитку у роках незалежності, стає надзвичайно актуалізованим питання персоніфікованого наповнення усіх подій та фактів, пов’язаних із ствердженням національної ідеї, особливо за непростих часів у вітчизняній історії, що визначаються першими сподіваннями у створенні державності. Націлює на таке і Указ Президента України П. Порошенка № 17/2016 від 22 січня 2016 р. «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років» із метою вшанування «… творців національної державності…». Тим паче, питання отримує особливу увагу, коли воно стосується усіх складових історично провідного сектору економіки України – сільського господарства. До сьогодні залишається ціла низка так званих «білих плям» відносно тих особистостей, що словом і ділом сприяли справі подальшого розвитку аграрного сектору – основи основ продовольчої безпеки, а отже і державності. Серед таких «забутих» імен – Михайло Андрійович Кухаренко–Прокопович (1879–1920). Навіть серед маститих істориків навряд чи знайдеться фахівець, що зможе пригадати цю постать і тим паче, розповісти про її внесок у становлення аграрної освіти та науки в Україні. На жаль, жодне енциклопедичне довідкове видання радянської доби не висвітлює біографічні відомості про М. А. Кухаренка-Прокоповича. Повною мірою це стосується і часів державності.

На власне переконання, багаторічне забуття М. А. Кухаренка поєднано із певною плутаниною, пов’язаною із думкою, що Микола Кухаренко – діяч Української Центральної Ради, якого було обрано від Волинської губернії Всеукраїнським національним конгресом 8 квітня 1917 р. та затверджено мандатною комісією Шостих загальних зборів УЦР 8 серпня 1917 р. теж від цього ж територіального представництва та Михайло Кухаренко – це начебто зовсім інша особа. Допомогою у дослідженні постаті М. А. Кухаренка-Прокоповича стала низка документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України стосовно його діяльності у головному аграрному відомстві у період 31 липня 1917 р. – 26 серпня 1918 р. Вони дали підстави говорити, що в українську історію він увійшов, не як М. А. Кухаренко-Прокопович, а, насамперед, як М. А. Кухаренко. Така ситуація створила незручності, оскільки уманські історики проводили пошук відомостей про нього у повному прізвищі, а київські та тернопільські – у скороченому вигляді. Їхні поодинокі напрацювання дали змогу, у підсумку, реконструювати життя та творчу спадщину цієї безперечно унікальної особистості – справжнього українського патріота, що віддав повністю себе ствердженню національної ідеї на надзвичайно важливій для соціуму ниві аграрної освіти, до організаційного становлення якої він має пряме відношення.

Народився М. А. Кухаренко–Прокопович 9 жовтня 1879 р. в с. Шумбар Кременецького повіту Волинської губернії (нині – Шумський район Тернопільської області) в родині сільського господаря. Де Михайло отримав початкову освіту – не відомо, але середню – закінчивши Волинську духовну семінарію у 1899 році. Того ж року вступає до Варшавського університету. Не провчившись навіть один семестр, залишає заклад і йде на роботу вчителем до церковно-вчительської школи на Волині. У 1902 р. вступає до Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва (нині – Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва). Отримавши повну підготовку на сільськогосподарському відділенні найстарішого аграрного навчального закладу Російської імперії, він закінчує її 9 грудня 1906 р. із званням агронома першого розряду. Під час навчання пройшов виробничу практику в Піщано-Баляснавській економії – маєтку князя В. С. Кочубея у Полтавській губернії і п’ять місяців – у маєтку «Острова» Ченстохівського повіту Петроковської губернії Царства Польського – власності Великого князя Михайла Олександровича.

Під час іншої практики в маєтку «Острова» за власної ініціативи закладає дослідне поле. З цією метою проводить обстеження ґрунтів маєтку, результати яких друкує у додатку № 4 журналу «Ґрунтознавство» за 1907 р. Крім того, його відряджають в експедицію з обстеження стану галузі хмелярства у Петроковській та Калішській губерніях. Їх результати публікує у номерах № 33–37 часопису «Вістник сільського господарства» за 1907–1909 рр.

Обидві губернії входили до числа 10 губерній, що становили Царство Польське або його частину більш знану як Привіслинський край, утворений у 1867 році. Історично вони були укриті непрохідними лісами та мали надзвичайно малородючі ґрунти. Як наслідок на їх території проживало мало люду. Тому влада всілякими привілеями робила спробу підняти економіку регіону, що складався з восьми повітів: Бендінського, Брезінського, Ніжно, Лодзинського, Новорадомського, Петроковського, Равського і Ченстоховського. Мова йшла про спроби ефективного використання, насамперед, 621491 десятин орної землі, на якій вирощували в більшості картоплю та озимі культури. Спроби розширити асортимент за рахунок хмелярства, враховуючи ґрунтово-кліматичні умови краю, безсистемно розпочалися наприкінці ХІХ ст., і як було встановлено М. А. Кухаренком, виявились до кінця невиправданими. Але певні перспективи цьому ним було закладено.

Після закінчення інституту і до 1 травня 1907 р. працює завідувачем редакції «Сільської газети» в Петрограді. Після цього з 15 травня 1907 р. очолює дослідну ферму і викладає сільськогосподарські дисципліни у створеній 1895 р. Ніжинській нижчій сільськогосподарській технічній школі ім. О. Ф. Кушакевича (нині – Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут»). Одночасно за сумісництвом читає лекції і проводить практичні заняття у місцевому комерційному училищі. Крім того, близько року виконує обов’язки повітового земського агронома та контролера маєтків. Залучався від місцевого земства до читання лекцій з сільського господарства у розташованій у місті 42-й гарматній бригаді. Улітку 1909 р. на кошти Міністерства народної освіти його відряджають до Західної Європи для знайомства із новітніми здобутками на аграрній ниві. Продовжує активно публікуватися у наукових та науково- популярних виданнях. У своїй статі «До питання про матеріальне забезпечення викладачів-спеціалістів промислових училищ» у № 5 часопису «Технічна і комерційна освіта» за 1910 р. висуває тезу, що і до сьогодні є надзвичайно актуальною, а саме: «… приватні підприємства, що оплачують здебільшого працю спеціалістів десятками тисяч карбованців є постійною приманкою для хороших викладачів спеціальних предметів…». Велику популярність у фаховому середовищі М. А. Кухаренку принесла брошура «До оновлення села», що вийшла великим тиражем у Москві у 1911 р. Її написання було навіяно, насамперед, закордонним відрядженням. У подальшому дану тематику він продовжив активно розробляти.

Згідно з призначенням Департаменту землеробства, з 27 лютого 1912 р. М. А. Кухаренко стає директором Кологривського нижчого сільськогосподарського технічного училища ім. Ф. В. Чижова. Територіально воно знаходилося у 5 км від м. Кологрива Костромської губернії в с. Екімцеве. Училище було відкрито у 1892 р. і розміщувалося у приміщенні побудованому за проектом архітектора І. В. Штрома «душеприказчиком» Савою Морозовим протягом 1891–1892 рр. згідно з заповітом відомого російського промисловця та економіста середини ХІХ ст. Ф. В. Чижова (1811–1877). Двоповерхове приміщення закладу, що нагадувало готичний середньовічний замок, мало ще й завершений парковий ансамбль. При училищі функціонували: хімічна лабораторія, технічні майстерні, зразкова пасіка, оранжерея, городи, вирощувався виноград і цитрусові. Працювали паровий вітряк, метеостанція, гуртожиток для студентів, усе обігрівалося з 1900 р. паром і було проведене електричне освітлення. Згідно з заповітом бідні студенти отримували 20 стипендій Ф. В. Чижова по 100 крб. При училищі діяли також льонозавод з повним циклом виробництва, підприємство з переробки молочних продуктів, шкіряний завод, сироварний та цегляний заводи. Не випадково училище вважалося найкращим серед такого типу закладів Російської імперії. За його типом згодом відкриваються інші у В’ятці (1902 р.) та Новозибківському (1907 р.). Крім того, при закладі функціонувало створене у 1903 р. Кологривське дослідне поле, яким також сполучено опікувався М. А. Кухаренко. На його п’яти ділянках у восьмипільній, чотирипільній та трипільній сівозмінах вивчалися водно-фізичні, агрохімічні властивості супіщаних ґрунтів, а також відпрацьовувалися питання їх обробітку та удобрення. Напрацювання цього періоду життя та творчості М. А. Кухаренко презентує на Всеросійському сільськогосподарському з’їзді у Києві 1–10 вересня 1913 р. та друкує як додаток до петроградського журналу «Сільський господар» у 1917 р. Видання у двох частинах, як практичні рекомендації з вирощування культури картоплі, земляної груші (топінамбура), кормового і цукрового буряків, кормової моркви, турнепсу і брукви із 72 ілюстраціями вийшло обсягом 120 сторінок. На посаді директора училища М. А. Кухаренко офіційно залишався до 8 липня 1917 р. Після цього остаточно повертається до Києва і активно залучається до політичного та громадського життя. На власне переконання на Всеукраїнському національному конгресі 8 квітня 1917 р. саме його, а не «… Миколу Кухаренка … разом із Семеном Дмиш, Самійлом Підгірським, Давидом Драчуком» обирають від Волинської територіальної громади до складу Української Центральної Ради. Трохи згодом, а саме 8 серпня 1917 р., мандатна комісія Шостих загальних зборів УЦР підтвердила його повноваження на новий термін. Не менш державотворчою виявилася діяльність М. А. Кухаренка зі становлення сільськогосподарської освіти в Україні. Із створенням першого українського уряду його, як визнаного фахівця своєї справи, 21 липня 1917 р. призначають директором відділу сільськогосподарської освіти Генерального секретаріату земельних справ. Крім того, він стає ще й головою Міжвідомчої ради з сільськогосподарської освіти при цьому відомстві. Тим самим стає відповідальним за наповнення ідеями українізації галузевого освітнього процесу. Для початку розробляє програму діяльності відділу с.-г. освіти, яку перед остаточним прийняттям попередньо розглянула Нарада з сільськогосподарської освіти 25–26 серпня 1917 р. У ній було чітко розділено завдання та функції з освітньої підготовки фахівців та післядипломного підвищення їх кваліфікації. Як виявилось, вони залишились незмінними на весь період Української революції 1917–1921 рр.

Зустрічаємо прізвище М. А. Кухаренка серед членів оргкомітету з проведення знакового для становлення аграрної науки та освіти в Україні зібрання, а саме – Першого Всеукраїнського Агрономічно-Економічного з’їзду 22–26 жовтня 1917 р. у Києві. Він відповідав за організаційну роботу секції с.-г. освіти – шосте питання порядку денного загальних зборів. Головні питання с.-г. освіти на найближчу перспективу він сформулював у доповіді «Основні завдання і план с.-г. освіти на Україні в зв’язку з земельною реформою» 24 жовтня 1917 р., яка була спрямована на забезпечення потреб дрібного господарства. З цією метою запропонував програму дій з видання галузевої літератури українською мовою, відкриття одно-дворічних зимових с.-г. шкіл, організації практичних с.-г. шкіл із різних галузей та волосних і повітових с.-г. музеїв, створенню науково-освітньої Академії хліборобства і лісівництва, а також підготовки викладачів при так званому Українському науково-промисловому музеї–інституті. Згодом, вже за радянської доби запропоноване в більшості реалізувалось.

Про авторитетність та професіоналізм М. А. Кухаренка щодо організації повноцінної роботи головного аграрного відомства свідчить факт призначення його 15 грудня 1917 р. головою Ради (нині – Колегії або Науково-технічної ради) Міністерства земельних справ УНР. На цій важливій посаді він перебуває до 15 квітня 1918 р. Під його безпосереднім керівництвом розробляється і на Раді міністерства затверджується «Статут Комітету с.-г. освіти Народного міністерства земельних справ УЦР УНР». У ньому Комітет визначається як орган дорадчого характеру. У непрості часи відсутності галузевого міністра, рішенням Малої Ради 10 березня 1918 р. М. А. Кухаренко виконує обов’язки керуючого або в. о. міністра відомства.

Вдалося дещо реконструювати нетривалу діяльність М. А. Кухаренка на чолі головного аграрного відомства. Так на засіданні Ради народних міністрів (РНМ) 13–14 березня він виступив проти пропозиції заступника (товариша) міністра продовольчих справ Д. Коліуха ліквідувати продовольчі управи і створити реквізиційні комісії через переконання, що таке рішення призведе до ще більших катастрофічних наслідків. На його думку «… з реквізицією слід бути дуже обережним». Наступні два дні він присутній на засіданні уряду, але не виступає. На засіданні РНМ 17 березня 1918 р. М. А. Кухаренко піднімає питання про розблокування коштів Міністерства земельних справ у Держбанку. Після його виступу було прийнято рішення «… накласти заборону на 500 тис. крб. …» і дозволити розпоряджатися поточними коштами. Того дня Уряд не підтримав його пропозицію про скликання наради для обговорення питання цукрового господарства, оскільки відповідний законопроект вніс від Міністерства продовольчих справ Д. Коліух. Підготовлену з цього приводу доповідь М. А. Кухаренка вирішили передати до Міністерства фінансів. Востаннє М. А. Кухаренко присутній на засіданні РНМ 18 березня 1918 р. На черговому її засіданні В. Голубович подав на розгляд новий склад Кабінету міністрів. Народним міністром земельних справ і харчування він запропонував М. Ковалевського, а міністром харчових справ, голову Дніпросоюзу – Д. Коліуха. Під час дискусії соціал-самостійники і російські есери відмовилися голосувати і тільки 24 березня 1918 р. після заслуховування програми дій нового уряду і був затверджений остаточний склад Ради народних міністрів, який фактично пропрацював у такому складі один місяць.

Із встановленням 29 квітня 1918 р. влади Української Держави на чолі гетьмана П. Скоропадського, М. А. Кухаренко продовжує виконувати функції керівника відділу с.-г. освіти Міністерства земельних справ. Згідно з наказом по відомству від 26 серпня 1918 р. його звільняють «… 1 серпня 1918 р.» та призначають «… директором Уманської школи садівництва і сільського господарства». Перед цим міністр В. Г. Колокольцев іншим наказом № 94 від 22 серпня 1918 р. відправляє його у відпустку «… для лічення хворості». На посаду керівника одного з найстаріших в Україні галузевих освітніх закладів М. А. Кухаренко приступив з 1 серпня 1918 р. Проблеми зі здоров’ям змусили його покинути її у березні 1919 р. і перейти викладачем економічних дисциплін. Трохи згодом, а саме 20 лютого 1920 р., він переходить на посаду викладача Уманського народного університету (нині – Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини), але вже 4 березня 1920 р. передчасно в розквіті сил помирає. Як вказувалося в некролозі, не стало «… визначного досліджувача на полі української науки…» та «… привітної, ласкавої, помірковано-спокійної людини, яка охоче ділилася своїми знаннями, думками, можливістю що-небудь зробити, допомогти кожному, хто до нього звертався, вміючи одначе відстояти свою думку, там де він цього хотів». Після себе М. А. Кухаренко залишив близько 50 наукових та науково-популярних праць, включаючи брошури і підручники. Ще близько двох десятків його досить оригінальних творів залишилося у вигляді рукописів. Серед таких: «Питання  с.-г. освіти», «Економічні райони України», «Курс антропотехніки» (основи саморозвитку) та ін.

Життя та творчі звитяги М. А. Кухаренка потребують додаткового спеціального історичного дослідження, особливо стосовно київського та уманського періодів життя та творчості, але вже реконструйоване дає змогу стверджувати про доцільність включення його біографічних відомостей до всіх провідних загальнодержавних енциклопедичних довідників за значний особистий внесок у становлення української державності та ствердження національної ідеї. Висловлюю надію, що найближчим часом земляки-тернопільчани вшанують пам’ять встановленням пам’ятного знаку у с. Шумбар. Сподіваюсь, що не менш достойно буде вшановано його пам’ять зі святкування чергового ювілею Уманського національного університету садівництва.

 

В.А. Вергунов,

академік НААН,

директор Національної наукової

сільськогосподарської бібліотеки НААН

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*