Він міг би стільки зробити для України!…

Василь Сліпак – великий артист і великий патріот

Два роки вже минуло, як 29 червня загинув всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій на сході України (боєць ДУК «Правий сектор» з позивним «Міф») Василь Сліпак. Він зробив сольну кар’єру в Європі, але повернувся на Батьківщину у складний для неї час. Ми зібрали спогади людей, які були з ним в останню годину.

Андрій Широков, позивний «Сім’янин», загинув у грудні 2016 року в боях на Світлодарській дузі. Андрій був поряд із Василем Сліпаком 29 червня, коли той загинув від кулі снайпера. Всі деталі того бою він розказав свої дружині, а Ганна, на щастя, записала цю розмову. Тому тепер у нас є  можливість дізнатись, як насправді загинув великий співак, патріот Василь Сліпак, «Міф».

«За день до смерті Василя ми розмовляли з ним про різне. Він щось розповідав, а мені важко було на нього дивитись. Було дивне і непереборне відчуття, що це – наша остання розмова. Я тоді навіть «Сєвера» згадав… Коли ми вперше вийшли з Донецького аеропорту і приїхали на базу, вирішили пом’янути наших загиблих хлопців. Зачинилися в кімнаті, щоб ніхто не бачив, випили трохи, закурили і почали розмову. Я тоді дивився на обличчя «Сєвера», на його важкий погляд і відчував – щось не так, щось має статися з Сергієм… Я навіть вийшов на вулицю, так важко було. Потім поїхав додому, а «Сєвер» загинув (мова про Сергія Табалу, бійця ДУК «Правий сектор»).

Подібне відчуття було перед смертю побратима «Бодяка» (Андрій Бодяк, загинув під Старогнатівкою 10 липня 2015 року). 120-міліметрова міна розірвалась біля нього. Я відчував тоді, що він загине, не знаю, як, проте…

Така ж ситуація повторилася і з «Міфом».

Дружина Андрія Широкова Ганна пригадує той вечір, коли чоловік розповідав їй про останні години життя Василя Сліпака. Вона і слухала, і уточнювала деяку інформацію:

«Андрію, я в Інтернеті читала, що росіяни на місці загибелі «Міфа» знайшли його паспорт. Кажуть, що він міг бути захований у бронежилеті. Це так? Невже хтось ховає документи, коли іде в бій?»

«Так, документи потрібно брати з собою. Часом так стається, що всі речі зберігаються в бліндажі. І раптом туди ціляє снаряд чи міна. Тоді все вигорає дотла. Так було в Донецькому аеропорту. Я паспорта не ношу, але тримаю завжди при собі водійське посвідчення. Проте кожен робить так, як йому подобається».

«В Інтернеті пишуть, що коли з «Міфа» знімали «броню», тоді паспорт міг і загубитися…»

«Броню» з Василя зняли до того, як вивезли. Він скотився вниз після пострілу, ще будучи живим. В нас тоді був медик, позивний «Фіш». Він до останнього рятував Сліпака, хоча було зрозуміло, що той не житиме. Снайперська куля зайшла в плече, пройшла через все тіло і вийшла з боку. Василь у момент пострілу лежав, тому куля прошила його наскрізь. Цікаво, що траєкторія польоту кулі змінювалася. Спочатку вона влучила у кулеметний короб, зрикошетила і поцілила у Василя».

«А це правда, що його вбила жінка?»

«Ні. Це був чоловік».

«Ти бачив цього снайпера?»

«Так!!!»

«Упізнав би?»

«Ні! Ти що?! Там відстань була 350-400 метрів. Ми його бачили, він – нас, але це було надто далеко. На дорозі стояв їхній блокпост. Перед ним на землі лежали протитанкові міни, навіть не вкопані. Трішки далі – два фундаментні блоки і бетонний каналізаційний круг.

Ми з «Міфом» лежали з правого боку дороги. На протилежному узбіччі росли кущі, дерева. Звідти вискочив снайпер і заховався за бетонне кільце. Все було надто швидко, я ледве встиг його побачити. А ми відкрито лежали на землі».

«Чому не ховалися, не було де?»

«Ми могли скотитися з дороги вниз, але мали завдання захопити цей блокпост. Завдання, до речі, так і не виконали. Командир підрозділу «Подолянин» дав наказ відступати. І це було правильне рішення… Після того, як снайпер заховався за кільцем, я взяв його на приціл і вистрілив. Проте окупант бачив усе і встиг заховатися. Потім вистрілив він – не влучив. Я знову відповів. Та ворог мав хорошу схованку. Стало зрозуміло, що ми програємо. Крикнув «Міфу», щоб той відкрив вогонь із кулемета. Але російський снайпер переніс свій приціл на Василя і натиснув на гачок.

Ми намагалися зупинити вогонь росіян, а інші бійці просувалися до сепаратистської позиції «Мурашник». Там було багато їхньої техніки, людей. Наші хлопці захопили вороже гніздо, але і своїх втратили чимало.

На нашому напрямку, до росіян підтягнулася підмога – близько шести БМП з живою силою. Почався обстріл з мінометів. Якби військові не дали нам дві БМП, на які ми повантажили «Міфа», інших поранених, важку зброю, то всі ми навіки залишилися б там. Бо як тільки ми відійшли, це місце росіяни зорали мінами. Страшно було дивитися… Якби ми все ж зайняли той блокпост, нас усіх чекала б доля мертвих героїв. Тобто, «Міф» своєю смертю врятував життя нам усім. Коли його вбили, прозвучала команда забирати тіло і відходити.

Та я згадав, що на дорозі залишився кулемет «Міфа». Крикнув бійцеві з позивним «Курд», щоб той акуратно висунувся крізь траву і стягнув зброю вниз. Він мене не зрозумів і пішов у повен зріст. Саме в той момент, коли «Курд» нагнувся за кулеметом, снайпер вистрілив. Та куля лише трішки зачепила його. Ось така війна».

«До 2015 року я постійно перебував на фронті. Савур-Могила, Піски… Потім повернувся у Київ і вже виїжджав на передову раз на півроку на якісь військові операції. Одна з них відбулася в червні 2016 року на Світлодарській дузі, саме тоді вбили Василя Сліпака, – ділиться своїми спогадами боєць ДУК «Джоні». – Ми атакували позицію «Мурашник» з різних напрямків. Повз посадку просувалися бійці батальйону «Київська Русь», ми йшли нижче. З правого боку від посадки йшли хлопці «Подолянина». Їм випав важкий напрямок, де було велике скупчення ворогів. З першого разу вони не змогли взяти ворожу позицію, тому зазнали великих втрат. Цього могло не статися, якби не деякі побратими. Вони пили горілку перед виходом на завдання. Дехто був у такому стані, що навіть не міг нормально пересуватися.

Врешті-решт, ми зайняли ворожий бліндаж. Проте втрат могло бути набагато менше, якби нам змогла допомогти артилерія. В тилу стояла «Рапіра» (протитанкова гармата МТ-12) і хлопцям навіть дали 12 снарядів. Вони вистріляли 8 штук, але нікуди не поцілили, бо зламався приціл. А автоматичний станковий гранатомет не використовували – боялися не нашкодити своїм.

У ворожому бліндажі побачили тіла трьох убитих росіянин.  В одного з них залишилися документи. Виявилося, що він – з Башкирії, автономної республіки в Росії. Правда, позицію ми так і не втримали. Без підтримки «арти» не було сенсу там стояти. Тому відступили. Складалося враження, що хтось із офіцерів захотів отримати медальку, тому й організував цей наступ. Коли повернулися на пункт збору, мене забрали в медичну частину, щоб зашити рану від осколка. Там я і побачив тіло «Міфа»…

Перебувала поряд з «Міфом» і подруга «Перлинка» (Клемпоуз Галина), тоді – боєць ДУК, а тепер – 46-го батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна».

«Коли він приїхав до нас в середині червня, то поводився дуже скромно. Я дивилась на Василя, розуміла, що десь бачила його, проте не могла пригадати, де саме. Потім натрапила на статтю в газеті, в якій писали, що Василь Сліпак знову прибув на фронт. Підходжу до нього і запитую: «Це ж ти?»

Коли мені хотілося когось посварити, хоч тих же хлопців, бо вони не прибрали після себе, «Міф» підходив і казав позитивні слова. Ставало веселіше.

Одного разу Василь чистив кулемет і тихо наспівував «Ніч яка місячна». Це було так чарівно.

Безпосередньо перед боєм 29 червня нас повідомили, що буде штурм. Настрій був пригнічений, але «Міф» багато жартував, підбадьорював усіх.

Я в наступ не пішла, була в прикритті. По рації спочатку почули, що у нас двоє поранених, а ще через 15 хвилин повідомили, що є один «200» (убитий). Ми всі з жахом чекали на інформацію, хто загинув. А потім побачили тіло Василя…

Два роки вже минуло, а я все думаю: чому він, чому? Це ж така людина… Він би міг стільки зробити для України!»

Михайло УХМАН

На фото: «Міф» з «Перлинкою»; Андрій Широков («Сім’янин») з дружиною Ганною

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*