Важливим є те, що ти вкладаєш у свою працю

ID:51164956

У нинішньому  світі, механізованому, автоматизованому, обплутаному електронною павутиною, ми живемо і працюємо для людей, виконуємо соціальні завдання держави. Розслідуємо нещасні випадки, виплачуємо допомогу, направляємо потерпілих на виробництві і застрахованих осіб на реабілітацію та санаторно-курортне лікування. Проте кожен робочий день працівників Теребовлянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області має ще інший бік, про який ми не звітуємо, але проживаємо разом із потерпілими на виробництві, пропускаємо через свої серця. Адже за цими буднями – людські долі: людей з обмеженими можливостями, хворих, які потребують підтримки, майбутніх матерів, тих, хто не за власною волею залишив домівку і почав життя на новому місці.

Спливають у пам’яті сумні і веселі історії, з яких складаються наші робочі будні. Буває, коли оберемок роботи, проблем, нічого не встигаєш, а тут приходить черговий відвідувач. І ти, як завжди, приязно зустрінеш людину, порадуєш її теплим поглядом і добрим словом – і сам зігрієшся від людського тепла, і роботу всю виконаєш вчасно.

Пригадується, зайшов у Теребовлянське відділення чоловік, на перший погляд здалося, що в нього немає проблем. Але коли, пригостивши відвідувача чаєм, почала розмову про спекотне літо, у Павла Івановича змінився вираз обличчя. Він почав розповідати, як поховав дружину, дочку, залишив свій дім поблизу Донецька і переїхав жити до сестри. Згадував те літо, яке не забути,  похорон, розбомблену домівку і життя, яке почав заново.

За розмовою минуло чимало часу. Його розповідь стала уроком для всіх у відділенні. На прощання він сказав, що на долю не жаліється і відведений йому час проживе в радості, тиші і спокої, цінуючи те, що має. Таких людей, яких життя випробовувало двічі – воєнним лихоліттям та нещасними випадками на виробництві, у відділенні семеро.

Можна підсумувати статистику: минулого року пройшли реабілітацію 69 осіб з Теребовлянського та Гусятинського районів. За кожною цифрою – не просто робота, а людське здоров’я. Як в історії пані Олі, яка не могла ходити без палички. Працівники відділення запропонували їй скористатися можливістю пройти реабілітацію в санаторії безкоштовно. Очі її були сповнені сліз, вона не могла повірити, що таке в наш час можливо. До речі, реабілітація дала результати – паличку жінка залишила в санаторії. Знову зустріч у Фонді і слова подяки за відновлене здоров’я.

Пригадуємо ювілей Василя Юліановича, якому нещодавно виповнилось 80 років. Засніженою дорогою і з тортом у руках працівники Теребовлянського відділення дісталися до села Підгайчики, щоб привітати ювіляра. Сюрприз вдався – були сльози радості і слова вдячності.

Неможливо не згадати і ще одну приємну новину. 15 років тому пов’язали свої долі люди з інвалідністю І групи – Лариса й Олег. Їх зустріч відбулась у санаторії, куди Олег поїхав на лікування після травми. Нині вони радіють своєму щастю, виховують синочка, дякують долі і Фонду, який причетний до їх знайомства.

Сергій Франкович, який ще замолоду втратив ногу, але не втратив віру в свої сили. Чоловік приходить, телефонує, розповідає про бізнес, родину. Нещодавно прийшов до нас, щоб показати 19-річного сина і нам подякувати за підтримку.

А скільки почули приємних слів вдячності від пана Івана, чоловіка в літах, якому у відділенні допомогли опанувати ази користування комп’ютером,  мобільним зв’язком.

А хіба це не успіх – допомогти людині повірити в себе, що вона така ж, як інші, хоча й без руки, переконати поїхати в санаторій на лікування? Бо, як казала мати Тереза, неважливо, що ми робимо, важливо, скільки любові вкладаємо у свою працю.

До речі, на різні види допомоги, медичну та соціальну реабілітацію у минулому році відділення спрямувало потерпілим на виробництві 4,3 мільйона гривень. Це для людей не менш вагомо, аніж наша увага.

Приходять до нас із різними проханнями: і телефон допомогти полагодити, і хату переоформити, і дитині роботу знайти. Можна сказати, що ці питання не належать до нашої компетенції, і забути. А можна відшукати можливість, зателефонувати в служби, поцікавитись, як можна вирішити цю проблему.

Бувають і дуже сумні історії. Це смертельні нещасні випадки, коли відходять найрідніші. Для тих, хто залишаються, треба віднайти такі слова, щоб ще більше не ранити душу.

У 2018 році відійшов у вічність Зіновій Плекан, людина, яку травма не тільки не зламала, а зробила сильнішим. Він був частим гостем у нашому відділенні, і його слова залишаються у нашій пам’яті. Цей мудрий чоловік казав: «У всьому новому, навіть у біді шукай щось помічне й повчальне. Не втрачай віри і знайдеш».

Кожен робочий день – це новий професійний досвід, нова життєва історія, нові спогади. За минулий рік таких хвилюючих моментів назбиралося чимало:  відбіркові змагання Всеукраїнської спартакіади серед потерпілих на виробництві «Сила духу», презентація книжки нарисів та телевізійного соціального проекту «Виклик долі». Зустрічі, зустрічі, зустрічі…

Вкотре переконуємося: важливо не те, що ти робиш, а як.

Відійдемо від електронної павутини, бо головне – живе спілкування. Особливо з людьми із обмеженими можливостями. Їхні набуті життєвим досвідом знання не знайдеш на жодному сайті. Сприймаємо їх з відкритим серцем – і душа людська оздоровлюється.

Не завжди травми людей піддаються лікуванню, але душевний біль полегшити добрим словом завжди можна, щось по-дружньому порадити і навіть посмішкою підбадьорити. Кожна людина хоче тепла і затишку. І коли нам вдається хоч трішечки змінити чиєсь життя на краще, допомогти повірити у себе, наш день минув не марно.

У працівників відділення не буває мало роботи, в них замало робочого часу, щоб вислухати, підтримати, порадити. А також порадіти разом із людьми.

 

Надія ЦУБЕРА,

начальник Теребовлянського відділення

управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

в Тернопільській області.

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*