Вандали бувають не лише фізичні…

Любов до свого, своєї країни проходить через любов до сім’ї, родини, громади, місцевості, де народився і виховувався. Не любити і не шанувати це все можуть лише хворі, або просто покидьки (і не гнівайтеся на мене за такі різкі слова). А якщо це стосується міста, то такими можуть бути зайди, які сприймають усе як чуже і нерідне.

Такий тип людей до всього, що зроблено або що намагаються зробити містяни, ставиться скептично, навіть вороже. Вони – випадкові люди, для них немає нічого святого. Такі, як правило, поповнюють ряди люмпен-плебс і криміналітету. Це – біда і загроза суспільству як локально, так і в цілому. От звідки беруться вандали, які нищать все, що заманеться. Для прикладу, меценат зі США подарував місту цікавий скульптурний ансамбль «Зустріч», який спаплюжили, вкравши одну скульптуру. До того ж, вкрали під носом у тодішньої міліції.

А що роблять з «сонячними деревами»… Це ж дуже правильна і потрібна ініціатива – за необхідності підзарядити мобільний телефон, аби повідомити щось важливе для рідних, заспокоїти, щоб не хвилювалися, якщо ви затримуєтеся… Зрештою, викликати «швидку» чи поліцію… І як віддячують за таку зручну та безкоштовну послугу вандали? Постійно нищать з’єднання з «сонячними деревами». Видно, на добрі справи, на щось серйозніше, як кажуть українці, – клепки бракує. От і ламають посаджені деревця, знущаються над пам’ятниками, обписують фарбою відремонтовані фасади.

В Середні віки  за такі справи били різками і возили по місту в бочці з лайном. Цей метод боротьби з варварами особисто мені дуже подобається. На жаль, не ті часи, а тому мерії з громадськістю, поліцією потрібно прийняти кардинальні рішення як ловити вандалів, як їх карати, але так, аби більше не кортіло.

А взагалі вандали бувають не лише фізичні, а й моральні. За півстоліття педагогічної роботи я спілкувався зі студентами і стаціонарної форми навчання, і заочної. Вони були різними за інтересами – економістами, спортсменами, співаками, артистами тощо. Проте їх усіх можна поділити на дві групи: скромних і тих, що люблять похизуватися. Одна колишня студентка, яка стала співачкою, договорилася до того, що зі сцени бажала здоров’я своєму декану, якого «любить, поважає, переймається його здоров’ям і життям…» І… навіть не знала, що він уже два роки як помер.

Моральні вандали, як правило, дуже слабенько обізнані з предметом розмови, не надто напружуються, аби глибоко розібратися в суті, зате понапридумують собі регалій і не терплять, коли хтось заперечує їхню думку, мислить і говорить розумніше. Вони тоді накидаються на людину, обзивають, знаючи, що інтелігент ніколи не опуститься до вульгарного рівня. Своїми дурними амбіціями вони схиляють на манівці теми серйозних розмов, мінімізують важливі рішення. Ось нещодавно один цікавий тернопільський «хуторянин-приблуда», не інакше, з величезним сарказмом виступив проти вивчення та використання тернопільських підземель. Мовляв, це дуже дорого. Звичайно, він має право так думати, але потрібно ще й аналізувати. Бо тернопільська громада – не старий польський сейм, де будь-який засмальцьований шляхтич мав право мати право. По-перше, історію важко вимірювати грошима, по-друге, тільки на відкритті невеличкого відрізку підземелля під замком зібралося більше як 500 людей. Отже, тернополян це цікавить. До того ж, місту необхідно розвивати туризм, знаходити і відновлювати історичні пам’ятки. Чим більше родзинок відшукаємо в Тернополі, тим місто стане цікавішим і привабливішим.

Тому й хочу закликати тернополян якщо не любити рідне місто, якщо не бути його відданим патріотом, то хоча б поважати тих людей, які намагаються щось робити. І звичайно ж, їхню працю.

Мирослав ОСТАП’ЮК,

професор, академік  

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*