В геометрію щастя залюблене серце

Жоден віршник, напевно, не скаже, що спонукало його до творчості. Прикро, звісно, але нічого не вдієш. Та заспокоюю себе тим, що для сприймача текстів значення мають не мотиви поштовху, а думки твору. Якщо з цієї точки зору оцінювати вірші Галини Сливки зі Збаража, то усвідомлюєш, що значення має органічність розмислу. Себто задумуєшся не над спонукальністю, а над таїнністю природної для жіночої душі задуманості. (“Відчути прагну я життя у ритмі слова”.)

…Гортаєш цю книгу і з думки не йдуть міркування про тематичні пласти. Скажімо, поезії “Старий лахмітник серед свого краму” та “Серед тисячі масок і ролей” носять у собі щемну громадянську мелодію. “Важкими словами у серці приймається світ” і “А серцю так треба і хочеться спрагло угору” пройняті філософічністю. Цікаві пейзажні малюнки (контекстово теж!) створюють рядки “серед тіней снігів залишились морози зими” і “ногами намацує стежку засніженим полем”. Чимало римотворів “дихає” інтимністю: “мелодія та мимобіжна співає, що ти – кохана” і “обмитись голосу твого нірваною”.

Але водномить усвідомлюю, що розкладання творів на полички темарійності лише частково може бути своєрідною візитівкою книги. Через сув’язь мотивів.

Тому (на мою думку, звісно) доцільніше говорити про виражальницькі аспекти. Тим паче, що у дебютній книзі пані вистачає цікавих метафор, порівнянь, образів. Та й також складається думка, що авторці подобається занурюватися у стихію словотворення.

Серед метафоричних зблисків, зокрема, виділив би наступні: “нашіптує холод живий”, “хвилями з часом бесідує річка”, “танцює гроза”, “трава лоскоче крила вітровію”, “чалапає доля”. Коли замислюєшся над цими вдатностями та іншою подобизною, то уява створює неперебутні картини.

Як і тоді, коли зір натрапляє на неординарну порівняльність. І не має жодного значення те, чи віршарка використовує частки “мов”, “наче”, “як” або обходиться без них. Бо те, що здрію, дуже імпонує: “краплі дощу, мов солодке драже”, “йдеш до тепла, як малий відчайдух-циганча”, “ти – волею Духа сотворене коло”…

“Примагнічують” до книги і неординарні образи: “незримий плуг”, “серця мембрани”, “застуда слів”, “ДНК спіралі”, “кропило безмежжя”, “ниточки зустрічей”… Відчувається органічність у творенні дивовижності. Але (так мені здається) іноді авторка перебирає міру. (Наведу тільки один приклад. Образ “танець дощу” імпонує. Але коли на наступній сторінці книги зустрічаю “танець сонця і вітру”, то у душу заповзає черв’ячок несприйняття.)

Згадаю і про словотворення. Про тяжіння версифікаторки до неологічності та рідковживаності говорять такі літеросплетення, як “відчайдушноіскристість”, “цвітовій”, “звукобарви”, “сонячноликий”, “морозність”, “світолад”, “многоликість”… Чи не варто балакати, що у такій притягальності – неповторність письма?

…З усіх цих чарівностей виражальницького штибу висновковую й те, що вірші густо “заселені” деревами і рослинами, птахами і звірами, небесними світилами і зорями: “каштан підставляє листочки-долоні”, “і піонами білими сад розквітає”, “між гіллям шпаки із травневих симфоній”, “із конем вороним по житах та усе по житах”, “місяць срібну доріжку простелив до межі”, “між долами й зірками знайду у собі рівновагу”.

Та залишімо у спокої ці виражальницькі аспектики. Тим паче, що позитивний висновок можна зробити із вищезгаданого. Окрім того, є й нюансики з помежів’я тематичності і виражальності за допомогою буквотворів.

Приміром, на непростість богошукань і місце особистості у них говорять фрази типу: “і відкриває час із цвіту плід у Божім милосерді”, “підняти за променем світла правічну до Бога молитву”, “і любов’ю пресвітлою знов з’єднала з Всевишнім”… (Трикрап’я наприкінці речення – своєрідний вказівник на те, що таких словосвідчень уважний читач відшукає чимало.)

І наступне. Нерідко окремі рядки звучать афористично: “як уздриш видноколо – втамується голод”, “кожен подих – то молитва Богу”, “серце має пізнати в житті висоту”, “із світла ти – маєш квітнути”.

Очевидно, у книзі читальники відшукають й інші вдатності. Але мені здається, що уже згаданих достатньо, аби ствердити, що “Сім кроків до Світла” – цікаве явище на поетичній мапі краю.

 

Ігор Фарина,

письменник

м.Шумськ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*