Пригадую зворушливу розповідь емігрантки з України Олени Березовської: «Коли приїхала до Канади із сім’єю, не було часу й коштів для улюбленого заняття. Лише зрідка щось малювала, часто дарувала свої картини. І не думала, що колись виставлятиму їх напоказ.
Пропозиція надійшла несподівано від українського мистецького гурту. Приємно вразила турбота професійних художників, які допомогли мені оформити експозицію. А відома мисткиня Марія Антонів, яка завжди з великим бажанням підтримує співвітчизників, запросила взяти участь у наступних виставках. До речі, на своїх персональних вона завше охоче надає місце для робіт інших художників».
Це суттєвий штрих до «портрета» Марії Антонів, котра сумлінно продовжує добрі традиції, закладені давніше талановитими земляками, які з волі різних обставин опинилися на чужині. Майже сім десятиліть тому вони згуртувалися в Українську спілку образотворчих митців Канади (аналогічні також виникли в Австралії, США), поставивши перед собою високу мету – пропагувати українську культуру в світовому просторі. Тим шляхом ідуть нині їхні послідовники.
До тематичної виставки з нагоди 150-річного ювілею Канади, що відзначається цього літа, художниця створила галерею портретів українських емігрантів різних поколінь, які, каже, «вкоренилися на цій землі й розорюють на ній своє поле». Свого часу, полишивши рідний Бучач на Тернопільщині, долучилася до них і вона. Нелегкою багатолітньою працею на ниві малярства, графіки і мультимедії досягла значного успіху й визнання. Як мовив поет, де ростемо, там мусимо цвісти.
Щоправда, не часто випадає вільна година, щоб узяти до рук пензлі – крім основної роботи у школі, затягує вир емігрантського життя. Зокрема, в Міжнародній організації українських громад “Четверта хвиля” пані Марія відповідає за культурологічний напрям діяльності. А він багатогранний.
Скажімо, коли в Україні вибухнула Революція Гідності, митці долучилися до низки благодійних марафонів «Торонто — героям Майдану», зініційованих очільницею «Четвертої хвилі», відомою меценаткою Анною Кісіль для збору коштів родинам полеглих Героїв Небесної сотні та на лікування постраждалих протестантів. Оту доброчинну збірку істотно поповнили художники-діаспоряни Марія Антонів, Олег Лесюк, Олександр Гутиря, Марія Стиранка, Наталка Лялюк і багато інших.
До слова, шляхетний приклад дорослих продовжують юні канадські українці, регулярно влаштовуючи марафони “Діти Торонто – дітям-сиротам в Україні». Свої адресні подарунки (одяг, іграшки, шкільне приладдя) вони передають ровесникам, батьки яких загинули під час бойових дій в зоні АТО, вихованцям сиротинців. Для недавньої чергової акції не пошкодували своїх картин і чимало професійних художників – аукціон з продажу їх робіт улаштувала Марія Антонів.
Цьогорічної весни разом із президентом Конгресу українців Канади (відділ Торонто) Тарасом Багрієм вона багато доклалася до презентації за океаном фонду Міжнародної премії імені Івана Франка. Цю відзнаку, як і Нобелівську нагороду, присуджують ученим із різних країн світу за найвидатніші дослідження в галузі соціально-гуманітарних наук та україністиці.
«Премія є дуже важливою для просування України у цивілізований світ. Ця праця буде успішною, коли до неї долучаться мільйони українців в усьому світі. А то вже так іде…» – констатував онук Івана Франка Роланд, презентуючи фонд у Канаді.
«Весна з українським акцентом» – так промовисто назвали одну із спільних виставок у Чикаго художники-діаспоряни із Канади і США. «Нам не байдуже, якими фарбами буде писаний український емігрантський світ ХХІ століття», – обґрунтували свою патріотичну позицію митці.
Той акцент помітно підсилила недавно створене в Торонто LATСA (Літературно-артистичне товариство, відділ Канада). Це заокеанське крило відродженого в Києві КЛАТ (існував у 1895-1905 рр.) довірили очолити Марії Антонів. Його головну місію вона окреслила так: «Демонструвати високе українське мистецтво як для українців, так і для ширшого кола інших етнічних груп багатокультурної Канади».
Щодо власного творчого кредо, то над усе, каже, любить малювати квіти. Вони, зізнається, джерело натхнення. У цьому прагне наслідувати відому канадську мисткиню українського походження Надію Соломко, в пам’яті якої рідна земля «залишилася уквітчаною і незабутньою, тому ті квіти леліяла і на чужині».
Звертаю увагу, що на полотнах Марії Антонів квіти завше у теплих, світлих барвах. Ще одна характерна особливість – зображені неодмінно живими, із власним корінням, а не зрізаними, що пишаються у красивих дорогих вазах. Таким чином художниця закладає глибокий зміст: «Навіть у далеких світах, «вростаючи» у чужу землю, українці не повинні зрікатися власної самобутності, неповторного свого цвіту».
Зенон МИХЛИК, журналіст
Leave a Reply