Українська еліта: хребет з ознаками сколіозу

Історична доля та перспективи будь-якої нації значною мірою залежать від рівня розвитку та цінностей, що їх сповідує її керівна верхівка. Або ж, як заведено її називати, політична еліта. Саме вона своєю діяльністю (чи навпаки –  бездіяльністю) визначає, чи дадуть плоди зусилля народу, чи згинуть намарне.

Характер національної еліти майже завжди зумовлюється її соціально-історичним походженням, тим, коли і за яких обставин вона виникла, які етапи пройшла і як реагувала на різні виклики історії. І тут у нашої рідної української еліти далеко не все бездоганно з точки зору історичного бекграунду.

Цей хребет кожної нації у нас має помітні ознаки сколіозу. Адже сформувалася вона переважно з уламків радянської (партійно-комсомольської, господарської, кадебістської) попередниці; бізнесменів, яким поталанило вижити у «розборках» 90-х років, а також з представників кримінального середовища, які додають їй неповторного блатного колориту. Дехто з них, зорієнтувавшись в обстановці і впевнившись, що сила партбюро вже підупала, показушно-урочисто спалив червоні партквитки у 1991-му, видаючи це потім за переконану опозиційність конаючому режиму. І їм тривалий час вдавалося паразитувати на цьому. Але загалом ніхто з цих «борців» не сприймав української державності як особистої цінності, в котру вкладено власну працю, піт і кров.

Та що там казати про широкий загал – варто глянути на перших осіб держави.  Хто з наших президентів має героїчну чи дисидентську біографію (як Гавел чи Валенса), хто з них в повному розумінні боровся за незалежність? Леонід Кравчук чи не найкраще володів (і володіє) навичками політичної мімікрії, хоча можна й припустити, що в його долі виявився певний трагізм українства, змушеного задля самореалізації підлаштовуватися. Інший Леонід, той що Кучма, породив олігархію і віддав країну на відкуп нуворишам. Віктор Ющенко бездарно розтринькав ту довіру, яку йому делегував Майдан, і не виконав жодної обіцянки, які давав народові. А про Януковича взагалі важко щось  сказати без супроводу нецензурних слів. Нинішній гарант, судячи з усього, теж не може похвалитися всенародною підтримкою, попри розрекламовані томос і безвіз…

Отут мимоволі подумаєш, чи не втратили ми, українці, історичний шанс, не обравши в 1991-ому на пост глави держави В’ячеслава Чорновола.  25 березня – чергова річниця його загибелі (досі так достеменно і не встановлено, чи був це трагічний випадок,  чи сплановане вбивство). Але тоді надміру обережні думки, на кшталт «та він наламає дров, Кравчук більш виважений», взяли гору. Не виключено, що нині ми пожинаємо плоди тієї «обережності».

Ігор ДУДА

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*