Україна – наша ненька, і ображати її не дамо нікому!

Чому добровольці воюють не в лавах Збройних сил? Чому вони не підписують контракти, а служать Україні без зарплатні, соціальних пільг, виплат і всього іншого?  Такі запитання можна часто почути від громадян, котрим незрозумілим видається й багато іншого. Скажімо, добровольці, які першими пішли на фронт і прийняли на себе удар російсько-сепаратистських військ, ціною власного життя і каліцтва перегородили дорогу «Русскому міру», досі воюють і виживають завдяки допомозі українського народу та самовідданій праці волонтерів… Якщо у 2014 році все це ще здавалося закономірним, то у 2018 – дивним. Можна наводити багато аргументів, чому саме так. Але ми звернулися за коментарем до командира Добровольчого українського корпусу “Правий сектор” Андрія Стемпіцького (друга “Летуна”).
“Колись я пояснював одному генералові, що Добровольчий український корпус є об’єднанням громадян України, українців з-за кордону та громадян інших держав, які виявили бажання брати участь у збройній боротьбі українського народу проти зовнішнього та внутрішнього ворога… У цьому наша суть, – розповідає Андрій Стемпіцький. – Генерал розказував про різні там пільги, гроші, які мають військовослужбовці. А я вчергове його переконував, що бійці ДУК “Правий сектор” прийшли на східні терени України, щоб відвоювати окуповану територію від московської наволочі, а не вступати в ЗСУ! У нас воюють хлопці, які мають цивільні професії: вчителі, економісти, спортсмени, юристи, архітектори. Коли закінчиться війна, вони повернуться до роботи, до своїх рідних.
Хоча існує вірогідність, що ми можемо захищати Україну і в складі ЗСУ. Це відбудеться, якщо Головнокомандувач дасть наказ на збройне звільнення окупованих територій. Я перший візьму в руки зброю, а за мною – усі інші бійці-добровольці. І ми увіллємось в лави армії, щоб прогнати супостата. Наразі приймати таке рішення немає сенсу, оскільки у нас – окопна війна, без просування вперед.
Нам кажуть: “Вступайте в ряди армії!” Якої армії? Яка не реформується? Яка стоїть на місці? Ми готові бути в ЗСУ окремим спецпідрозділом, але тільки не тепер. Ми ЗСУ та себе в них бачимо по-іншому. Армія має бути високомобільною, технологічно забезпеченою. У наш час мають воювати технології. Наприклад, як у Сирії, де російські найманці, які мали величезний бойовий досвід, були знищені, як зграя невмілих бандитів. ЗСУ ще можуть тягатися з Московією, але це – рівень ХХ століття. А ми хочемо піти в українську армію XXI століття.
Нам кажуть: “Підписуйте контракт!” Мовляв, будете отримувати нормальні гроші, станете забезпеченими. Які гроші? Понад сім тисяч гривень? Та в мирному житті сьогодні можна заробити набагато більше, ніж в армії. І не потрібно ризикувати життям.
Наголошую: краща частина української молоді прийшла на фронт, щоб відвоювати Україну, а не сидіти на місці, в окопах. А після перемоги повернутися до звичного життя. Тому наші хлопці тренуються, вдосконалюють тактику, фізичні дані, щоб в один момент, разом зі Збройними силами піти вперед і визволити Україну від кремлівських окупантів. Потрібен лише наказ!
Спитайте у кожного добровольця, чому він воює безоплатно? Він, не довго думаючи, скаже: “Коли твою маму б’ють, ображають, ти питаєшся в когось дозволу захищати її? Чи, може, просиш грошей у чужих людей і біжиш захищати свою маму, лишень отримавши їх? Ні, ти йдеш і б’єшся навіть голіруч, знищуєш тих, хто образив матір!”
Тож маємо розуміти, що Україна – наша ненька. Захистимо її! Не дамо ображати нікому!!!»
Михайло УХМАН