Повідомити новину

Поширити:

Ще до минулого недільного ранку багато тернополян не знали, що у відомого українського поета, правозахисника, політв’язня, нашого земляка, почесного громадянина Тернополя є меморіальна дошка аж у Харкові. Саме там йому було дозволено жити після десятирічного ув’язнення. А от у нашому місті не було.
Виправити цю несправедливу ситуацію вирішив тернопільський письменник і давній товариш Степана – Богдан Мельничук. І разом з колегою по перу Зіновієм Кіпибідою (автор пам’ятної таблиці) взялись до роботи. До речі, письменник і художник п. Зіновій так само власноручно виготовив і закріпив меморіальну дошку два роки тому і на рідній Росохацькій школі Сапеляка у Чортківському районі.
Відкриття меморіальної дошки у Тернополі відбулося в день пам’яті жертв політичних репресій біля пам’ятного знаку на приміщенні обласного музею політв’язнів. Священики відслужили панахиду за невинно загиблими. Серед тих, хто виступав, була й старенька мати поета Ганна Сапеляк. Гірким був її спомин. Адже цій жінці свого часу довелося мало не щодня впродовж восьми місяців оббивати пороги цієї в’язниці, поки її сина тримали в ізоляторі. А потім його відправили на Колиму.
«Ти коню мій. О, коню, кароокий,
Неси мене, додомоньку неси…
Хай прийде день. За житнім тим узвишшям
Твоїх подивлю, земле, дітлахів.
Поклич мене, Росохаче, поклич ще,
Ліщинонько, травиченько, птахи…».
І написане поетом справдилося, тільки, можливо, не так, як про це мріяв Степан. Він повернувся до рідного краю у своїх віршах та людській пам’яті.
Вшанувати невинно загиблих прийшли представники обласної та міської влади, колишні політв’язні, родичі Героїв Небесної сотні, тернополяни, росохацька делегація. Рясний дощ під час загальної молитви та виступу матері був символічною ознакою: самі Небеса окропили пам’ять тих, хто віддав життя за свободу Батьківщини.
До слова, Степан Сапеляк був членом Української Гельсінської спілки та міжнародного ПЕН-клубу, одним із фундаторів Асоціації незалежної творчої інтелігенції, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, літературно-мистецької премії імені В. Свідзінського, літературної – Братів Лепких.
Валентина СЕМЕНЯК