У комунальному рабстві: не звільнять, як дорого не плати…

 

3106Мало не щодня у стрічці новин рябіє: подорожчає то газ, то тепло, то вода, то електрика. Ті, хто мають субсидії, не дуже переймаються, решта, м’яко кажучи, дуже занепокоєні. Чи можна якось порятуватися, щось змінити, аби вибратися з-під диктату монополістів з надання послуг?

Відразу зауважу, що варто бути насторожі і тим, про кого зараз дбає держава, обдаровуючи субсидіями. Бо держава, насправді, не рідна матір, і відданості від неї годі чекати – завтра змінить правила гри і кине напризволяще. Пригадуєте, як свято клялися чиновники, що зекономлені субсидії нікуди не подінуться, а в результаті залишили споживачам лише вартість ста кубів газу, решта зекономленого держава повернула собі.

Зважмо, що в Україні уже є прецедент, коли за комунальні борги квартиру пустили з молотка. За діючим законодавством стягнення на житло боржника можливе, коли сума боргу перевищує десять мінімальних зарплат, зараз це чотирнадцять з половиною тисяч гривень. Комунальні послуги дуже дорогі, тож зазначена сума боргу є цілком «досяжною».

Якщо мешканці індивідуальних будинків мають такий-сякий вибір, наприклад, замість газу опалюють дровами, то у багатоповерхівках люди і цього позбавлені – вони повністю під владою сформованої ще за радянських часів неповороткої монопольної системи, яка нікого не випускає із своїх лабет. Перш за все це стосується тепла. Як мешканцю багатоповерхівки позбутися дорогого і примхливого надавача послуг (то батареї холодні, коли холодно, то гарячі, коли спека)?

За останні роки багато тернополян звільнилися від централізованого постачання тепла, встановивши автономне опалення. Якщо у 2004 році «Тернопільміськкомуненерго» мав 60 тисяч абонентів, то тепер 40 тисяч. Фактично 30 відсотків тернопільських квартир обладнано індивідуальним опаленням. Але цей процес «від’єднання» спинився – держава наклала табу, причому у хитрий спосіб. Начебто встановлення автономного опалення і не заборонено, однак від’єднуватися від централізованого тепла і гарячої води можна лише цілим будинком – не під’їздом, не стояком, а цілісіньким житловим комплексом. Годі знайти такий ідеальний будинок, де усі мешканці готові до цієї справи. Відтак хто цього не зробив, уже не має такої можливості.

У всьому світі новітні технології у царині опалювання будинків вражають різноманітністю, економією. Найновіший «писк моди» – енергонезалежні будинки, які без жодного зовнішнього живлення. А у нас вибір невеликий, але є! Скажімо, можна запровадити у квартирі електричне опалення. Воно дешевше і не потребує, скажімо, димаря. Але…

«Робіть, якщо отримаєте дозвіл РЕСу», – відповів на таке начальник управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради Микола Лесів. – Однак маю великий сумнів, чи дозволять, бо усі електричні підстанції перевантажені. Тепер у людських помешканнях стільки побутових приладів, що мережі ледве витримують».

Проте в експертному середовищі побутує думка: щоб не нарощувати потужність споживання, а отже, не перевантажувати вкрай зношені розподільчі мережі, потрібно лише переорієнтуватися на нічне споживання енергії. Влада, зацікавлена у зменшенні обсягів споживання газу, мала б сприяти доступу споживачів до електричного опалення. Знову ж таки, ніхто не заборонить нам увімкнути у квартирі електрообігрівач, але і не звільнить від центрального теплопостачання.

Комунальні послуги стають непосильними, і час від часу у ЗМІ з’являються повідомлення про судові процеси між людьми і монополістами-надавачами послуг. Але Феміда у результаті схиляє шальки правосуддя на бік монополістів (буває, люди виграють у першій, навіть другій судовій інстанції, проте у касаційній – фіаско).

Чи можуть трохи послабити ціновий тягар теплові лічильники при вході у багатоповерхові будинки? Чуємо багато заяв із верхніх ешелонів влади, як от нещодавно міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадій Зубко заявив: «Майже всі теплогенеруючі компанії, 96%, на виході зі своїх підприємств вже встановили засоби обліку. На сьогодні вони не зацікавлені в тому, щоб на вході в будинок встановлювали такі теплові лічильники, оскільки по категорії вони отримують більше грошей, ніж у разі наявності лічильника». З’явилась інформація і про те, що Нацкомісія, що здійснює держрегулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКПУ), зобов’яже теплогенеруючі компанії встановлювати лічильники на вході в будинки для зменшення витрат на комунальні послуги для населення.

От лише у Тернополі склалася до певної міри абсурдна ситуація. Ще у 2011 році виконком Тернопільської міської ради прийняв рішення призупинити нарахування оплати за послуги теплопостачання за показниками будинкових лічильників.

Таке рішення прийнято, враховуючи заяви мешканців житлових будинків, обладнаних засобами обліку теплової енергії, та законодавчу неврегульованість питання щодо оплати теплової енергії, яка виділяється стояками у квартирах, відключених від системи централізованого опалення. Окрім того, виконавчий комітет міськради вирішив зобов’язати “Тернопільміськтеплокомуненерго” нараховувати плату за послугу з централізованого опалення споживачам, які проживають у багатоквартирних житлових будинках, обладнаних засобами обліку теплової енергії, виключно за нормативами (нормами) споживання.

Що спонукало до такого рішення? Порушили алгоритм розрахунків за лічильником квартири з індивідуальним опаленням. За словами Павла Савечка, завідувача сектору з питань енергозабезпечення управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради, ідеальним для розрахунків є будинки, де у жодній квартирі не встановлено індивідуального опалення. У Тернополі таким є будинок по вулиці Лук’яновича, 1 (колишній гуртожиток комбайнового заводу).

Втім, внутрішньобудинкових теплових лічильників місту не уникнути. У рамках фінансування Світового банку на масивах «Сонячний» та «Східний» встановлюватимуть такі лічильники. Загалом, якщо не брати до уваги специфіку Тернополя, а саме третина квартир – з індивідуальним опаленням (така ж ситуація є лише в Івано-Франківську, і більше ніде в Україні), то будинкові лічильники, за твердженням фахівців, економлять до 30 відсотків коштів.

Є ще можливість встановити теплові лічильники у квартирі. У Тернополі помешкань, облаштованих такими лічильниками, можна порахувати на пальцях рук. Чому? Бо діюча у багатоквартирних будинках система теплопостачання така, що слід біля кожної батареї ставити лічильник. Скажімо, двокімнатна квартира потребує щонайменше три теплові лічильники. Їхня вартість – 2,5 – 3 тисячі гривень кожен. Отже, встановлення обійдеться щонайменше у 10 тисяч гривень. За словами Павла Савечка, окремий тепловий облік квартири окупиться через два-три роки.

3105Редакція розшукала власника квартири, обладнаної тепловим лічильником. 80-річний Петро Павлович (прізвище просив не називати, але охоче сфотографувався для газети) встановив лічильники у 2013 році. Тоді заплатив за кожен з трьох лічильників по 1350 гривень. Дуже задоволений, бо коли інші за обігрів помешкання такої ж площі платять по 700 гривень у місяць, він щонайбільше, у найхолодніший місяць, – 150. Каже, що за допомогою кранів регулює надходження тепла, а тому почувається дуже комфортно. За його словами, квартирні теплові лічильники не лише економлять гроші, а й дають відчуття справедливості, бо ж монополіст не може «здерти» зайвого.

Щоправда, стосунки Петра Павловича та «Тернопільміськкомуненерго» зіпсуті затяжною судовою війною. Чоловік судиться за те, аби надавач послуг не нараховував йому абонентську плату. Іронія долі: свого часу працюючи начальником підрозділу в облтеплоенерго, будучи упродовж семи років головою профкому, Петро Павлович сам ініціював запровадження абонентної плати у літні місяці, бо ж, як каже, людям не було чим платити зарплати, а також не було за що ремонтувати мережі. Отож запровадили абонентську плату – по 1,30 грн. за квадратний метр.  Згодом, незважаючи на те, що чоловік платив по лічильнику, з нього вимагали цю абонентську плату. (Зараз її уже не нараховують.) Спір за неповних 500 гривень. Петро Павлович уже більше витратив на судові збори, але не спиняється, бо несправедливість болить.

Суди тривають з листопада 2013 року. Наприкінці квітня Вищий спеціалізований суд з розгляду кримінальних і цивільних справ повернув справу на новий розгляд в апеляційній інстанції. Загалом остаточне рішення стане показовим у сенсі способів судового захисту прав споживачів.

Ольга КУШНЕРИК

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*