Три роки реформатора: здобутки та втрати Президента Порошенка

  1. Від льодовикового періоду до відлиги

Короткий період в історії України з 2010 до 2013 років, до того, як вибухнув Євромайдан, з впевненістю можна назвати льодовиковим.

Попри незначне макроекономічне зростання та низку реалізованих інфраструктурних проектів, головним чином приурочених до Євро-2012, країна занурювалася в авторитаризм, олігархію, корупцію, беззаконня і деградацію. Було встановлено суто екстрактивні економічні та політичні інститути, при яких велика влада й великі гроші належали донецькому, а точніше межигірському клану на чолі з тодішнім президентом країни. Державна казна та державні резерви були майже порожні, країна в боргах, та люди про це не знали.

Після революції Гідності на певний час утворився вакуум влади. Представники згаданого вище клану повтікали, боячись людського гніву, а лідери, які щойно зійшли зі сцени Майдану, виявились неспроможними до адекватної реакції на усі виклики. Економіка ж та фінансовий сектор відреагували одразу – рецесією та девальвацією гривні.

У цей час, на фоні російської агресії у Криму та на Донбасі, Президентом було обрано Петра Порошенка. Коли серед пріоритетів своєї діяльності називав, зокрема, й рішучі реформи – він мав рацію. Бо льодовик, обпалений Майданом та війною, вже розтанув. Жодного сумніву щодо неможливості повернення у цей період у більшості громадян, а в Президента й поготів, не виникало.

Якщо продовжувати вживати аналогії з історії розвитку усієї Землі, то з обранням Порошенка Президентом в Україні настав період різкого потепління.

Що мається на увазі? Передусім – це широке реформування та створення більш інклюзивних політичних і економічних інститутів. Саме ця вимога й проходить червоною ниткою через усю Угоду про асоціацію з ЄС, з якої, власне, все й почалось. Щоб почати виконувати Угоду треба було як мінімум її підписати, а потім розвернути країну курсом на євроатлантичну інтеграцію.

  1. Від розмов про реформи до їх втілення

Цей шлях в Україні зайняв близько півроку. Саме стільки працював перший уряд Арсенія Яценюка. Півроку балачок та блукань між трьох сосен. Гальмом реформам була і Верховна Рада, обрана ще у часи льодовика. Тоді Президентом було висунуто ідею її переобрання. Новий склад набагато більше відповідав запитам суспільства: реформи, справедливість, мир. І ось тут почалось.

Реформа місцевого самоврядування, іншими словами децентралізація, яка поволі, але впевнено рухається, даючи можливість громадам на місцях ставати більш спроможними. Казна міст і містечок наповнилася реальними грошима, які тепер витрачаються на розсуд містян, а не київського дядька.

Реформа правоохоронних органів. Створено нову поліцію з гаслом “служити та захищати”, замість “карати та покривати”. Створено нові антикорупційні органи – НАБУ, САП, НАЗК. Здійснюється «євроремонт» у Генеральній прокуратурі, який, щоправда, затягнувся аж до приходу у відомство Юрія Луценка. Триває судова реформа. Розпочато судові процеси проти представників межигірського клану включно з президентом-втікачем. Перші результати є – корупційні активи Януковича з “Ощадбанку” повернуто до казни. Запроваджено революційне електронне декларування. Запроваджено державне фінансування політичних партій.

Дерегуляція в економічній сфері і у сфері державних послуг, зокрема скасовано чимало корупційних і шкідливих для бізнесу ліцензій та директив. Створено можливість зареєструвати бізнес-онлайн. Створено портал “Prozorro”. Зменшено кількість податків. Разом з вільною торгівлею з ЄС все це розширює горизонти для наших підприємств. Усунення дисбалансів у банківському секторі має призвести до відновлення кредитування – як споживчого, так і комерційного. Вже відновлено макроекономічне зростання. Успіхи проглядаються і в окремих секторах – енергетичному, аграрному. Резерви НБУ зросли.

У соціальній сфері важливим здобутком є те, що у такий важкий час вдалось зберегти соціальні виплати і виплачувати їх вчасно. Більше того, держава знаходить можливість ще й виплачувати субсидії по ЖКГ. Зростання мінімальної зарплати вдвічі сприяло підвищенню рівня життя громадян.

Реформа армії та спецслужб! Недарма ставлю наголос, бо країна зазнає агресії з боку РФ. Ці інституції мають протистояти агресії і тепер вони це роблять успішно. Армія стала забезпеченою, озброєною, вмотивованою. Оборонпром вийшов з летаргічного сну та розробляє бойову тактичну ракету власного виробництва.

Особливо значними є успіхи на зовнішній арені. Міжнародна проукраїнська коаліція діє вже три роки, саме з часу обрання Порошенка Президентом. Наразі хтось інший не міг би так достойно представляти країну у світі. Російська пропаганда щоразу зазнає поразки, Путін залишається в ізоляції, а запропоновані Україною санкції б’ють по економці РФ і допомагають стримувати агресора. Запровадження безвізу з ЄС – це квінтесенція успіху української зовнішньої політики.

Подібні зміни, власне, й означають збільшення інклюзивності, тобто відлигу. Наші міжнародні партнери бачать позитивний прогрес на шляху реформ і наголошують на цьому. Кремлівський агресор, до речі, теж бачить наш прогрес, проте реакція інша – намагання знецінити, висміяти.

  1. Від здобутків до втрат

Та все ж є і не використані можливості, так би мовити, зради. До цього часу не почато посилення інклюзивності в аграрному секторі. Як вже зазначено, ця галузь розвивається і показує результат. Та все ж аграрною наддержавою Україна не стане без ринку землі. Землею має володіти той, хто на ній працює – ось мета, до якої треба йти. Система орендних відносин не є найбільш ефективною. На цьому тлі квітне корупція. Разом з тим земельна реформа має виставити усі необхідні запобіжники, щоб не втратити землю, бо це стратегічне надбання.

Пробуксовують також медична та пенсійна реформи. Справжні реформи (медична страхівка, накопичувальна пенсія), а не імітація (зміна системи держфінансування у медицині, збільшення пенсійного стажу), окрім інклюзивності, дадуть поштовх й економіці у вигляді довгострокових капіталовкладень як з пенсійного, так і з медичного фондів.

Реформа виборчого законодавства – косметична. Надія на вибори за відкритими списками поки що залишається примарною. А старий склад ЦВК просто дратує.

Є проблеми у залученні прямих іноземних інвестицій, попри те, що створено інвестиційну раду. Є проблеми з роботою НАЗК, бо декларації перевіряються дуже повільно.

Та найбільш прикро, що досі не вдалось деокупувати територію України і встановити там мир. Але ми розуміємо, що це поки поза можливостями Президента. Хоча прізвище тут має значення. Якого саме президента? Це поза можливостями Президента Порошенка, президента Трампа, інших лідерів, окрім президента Путіна. Ось хто має можливість. Він єдиний може дати вказівку своїм воякам-окупантам повертатись додому. «Бєрі шинель, іді домой» – десь так.

  1. Від відлиги до золотого мільярду

Загалом шанс на реформування країна використовує. Президент Порошенко, який заявив, що хоче увійти в історію як реформатор, має таку нагоду. Хоча ми живемо у парламентсько-президентській республіці, де повноваження Президента обмежені, саме він виступає локомотивом реформ. А увійде він в історію як реформатор тоді, коли завершиться процес перетворення України з екстрактивної в інклюзивну країну. Ось рецепт, за яким лікувались усі країни цивілізованого світу. Хоча слід визнати, що лікування це не завжди проходило приємно. Але ті, хто цей процес пройшов, сьогодні це країни так званого золотого мільярду, членом якого прагнемо стати й ми. То нехай це буде наша амбітна національна ідея.

Володимир МАНЬКО,  політичний експерт

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*