«Труднощі зробили нас міцнішими»

2204Родина Лоленків змушена була покинути рідне місто Сніжне, що на Донеччині влітку 2014 року. Головна причина – страх за дітей і цілковита беззахисність. Село Самолусківці на Тернопільщині стало надійним прихистком для родини.

Життя з чистого аркуша

Оксана і Дмитро мешкали в Сніжному на Донеччині, мали невеликий бізнес, закінчували омріяний ремонт у новій оселі. Діти – 14-річна Катя й 11-річний Діма ходили до школи. Однак майже два роки тому, коли на вулицях міста  з’явилися люди з автоматами, танки і БТРи, сім’ї довелося покинути вже звичний, роками налагоджений спосіб життя.
«Ми приїхали в Самолусківці Гусятинського району 14 червня  2014 р., – розповідає Оксана. – А вже 15 липня почалися бойові дії в нашому місті.  Війни, дякувати Богу, ми не бачили, вдалося вчасно виїхати. Нас запросив товариш чоловіка, з яким він служив в армії. Зібрали найнеобхідніше, те, що помістилось у машину, й вирушили в дорогу. Натерпілися страху, – згадує жінка. – Довелося проїхати не менше 10 блокпостів, на кожному з яких нас зустрічали озброєні особи, котрі не викликали довіри. Було дуже лячно за дітей».

Нині родина Лоленків  у безпеці. Жінка працює на місцевій фірмі, а чоловік, Павло, поїхав на заробітки до Польщі.  Оксана з величезною  вдячністю розповідає про людей, які на перших порах впустили її родину у свій дім  і прийняли, як рідних, навіть називає їх «другими батьками». Тепер сім’я живе окремо – вдалося домовитись із власниками  старої  хати в селі. «Не взяли з нас ні копійки, – коментує пані Оксана. – Дозволили користуватися городом, за що ми дуже вдячні. Звичайно, у будинку довелося добряче попрацювати, щоб довести його до пуття: заливати глиняну підлогу, побілити стіни, підвести воду».

Оксана пригадує, як допомагали місцеві жителі: «Приносили картоплю, цибулю, консервацію, гречку, сало – хто, що міг.  Цукру нанесли стільки, що вистачило на цілий рік. Нам було надзвичайно приємно, тому, що грошей із собою взяли небагато, а допомога була необхідною».

Про адаптацію до нових реалій життя жінка  розповідає: «Спочатку було дуже важко – сльози, істерики, величезне бажання повернутися додому. Починати все з нуля, коли вдома було все, дуже важко. Не вистачало найнеобхіднішого. Та ми звикли. Навчилися розуміти місцевий діалект, знаємо, що таке «путня», «баняк» чи «рискаль».  Тепер я вже вмію пекти хліб та відігрівати сир».

Дітям було значно легше адаптуватися. Вони швидко  знайшли друзів, у них і гадки не було поїхати звідси. Навіть коли знайшовся варіант житла в іншому селі, заради спокою дітей відмовились і залишилися в Самолусківцях. Їм тут добре, а отже, і нам також».

Призові місця на конкурсах дітей-переселенців

Катя та Дмитро з перших днів життя в селі зарекомендували себе вихованими, талановитими, розумними дітьми, відгукуються про переселенців односельчани. Мама Оксана каже, що була приємно здивована, коли дочка, котра навчалася в російськомовному класі, виборола перше місце на районній олімпіаді з української мови й отримала грамоту як найкраща учениця року. А син, Дмитрик, здобув друге місце на конкурсі гумору та сатири. Загалом, діти беруть участь у концертах, вертепних дійствах і різних заходах, які відбуваються в селі.

Що далі?

Це питання Оксану, як і багатьох переселенців, заганяє у глухий кут. Вони змушені були навчитися жити нинішнім днем і бути готовими до будь-яких поворотів долі. Сьогодні для батьків головне – спокій дітей. Із найближчих завдань – провести опалення у новому помешканні, яке рішенням сільської ради було передане у користування родини. Повертатися до рідного міста не планують.

«Бабуся, яка залишилась в Сніжному, просить привезти внуків  хоча б на літо. Не знаю, як їй пояснити, що ми не приїдемо. По-перше, діти не хочуть. По-друге, дорога нам не по кишені. І по–третє, там ще не стабільна ситуація, знайомі розповідають, що підприємства масово закривають, жодних перспектив.

Натомість на Гусятинщині ми знайшли душевну гармонію. А всі негаразди та труднощі, які довелося пережити, зробили нашу сім’ю міцнішою», – підсумовує пані Оксана Лоленко.

Наталя ХОМА,

студентка ТНПУ ім. В.Гнатюка

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*