Тернопільська революція, яка змінила хід історії

Про велику Тернопільську революцію, яка відбулась 30 липня 1989 р., газета «Свобода» вже писала.
23 серпня 1989 р. розгорілася наступна, учасниками якої за підрахунками міліції було 110 тисяч громадян.
17 серпня 1989 р. на зібранні Крайової організації НРУ, яку очолював Михайло Левицький, вирішили провести на Співочому полі 23 серпня антикомуністичний мітинг з приводу 50-річчя засудження підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Мені і Степанові Трубичу, викладачеві і політологу педінституту, доручили підготувати стрижневий план програми і проекти текстів виступів, які мав затвердити голова міськвиконкому Анатолій Кучеренко.
Однак він відмовився санкціонувати мітинг, який мав антикомуністичне, антирадянське спрямування та й ще й із використанням української символіки.
Коли в призначений день член проводу Крайової організації НРУ Богдан Ткачик хотів оголосити про початок мітингу, А.Кучеренко заявив, що міськвиконком не дає дозволу на проведення заходу.
Тоді члени Крайової Ради НРУ вийшли на трибуну з пов’язками на ротах «Гласність» і з вигуками «Ганьба!», «На обком!»
Георгій Петрук-Попик у своїх спогадах про це писав: «Як синя хвиля, озолочена сонячним надверчір’ям гойднулося Співоче поле.
М.Левицький, М.Осадца, я та кілька членів Крайової Ради НРУ очолили колону мітингувальників, дорогою залучаючи до акції людей, які стояли на тротуарі чи виглядали з вікон будинків. Тоді до нас приєдналося ще більше людей. Ми йшли під синьо-жовтими прапорами, з тризубами, співали стрілецькі і повстанські пісні. Лунали й співанки, народжені вже під час маршу:
«Острожинського – на мило,
а Щербицького – в тюрму,
Бо обидва заслужили
Всенародную ганьбу!»
Наблизившись до залізничного мосту, що біля «шостого магазину», побачили, що прохід під ним перекрила величезна кількість міліції. Тоді колона попрямувала через вулицю Довгу (тоді Куйбишева) на вулицю Леніна (тепер проспект С.Бандери) до залізничного мосту, що біля політехнічного інституту. Але й там шлях нам знову перекрили міліціонери з важкими щитами, за ними був вишикуваний міліцейський кордон з легковими машинами, мотоциклами, а також з авто, завантаженими піском. Та зупинити нас уже ніхто не міг. Люди підняли заздалегідь заготовлений транспарант «Ганьба тим, хто прагне крові!» і рушили на штурм блокувальників мосту. Люди розштовхували міліціянтів, виривали з їхніх рук кийки і таки прорвалися.
Далі попрямували на обком. Там побачили, що вхід до обкому знову заблокували працівники міліції. Ми знову пішли на штурм. Відбулась велика бійка.
До нас підійшов А.Кучеренко, попросив, щоб зупинились, і заявив, що готовий іти на переговори. Порадившись, вирішили, щоб наші вимоги оголосила Марія Куземко. Перша: негайно повернути конфіскований наклад газети «Меморіалу» «Дзвін». Друга: анулювати рішення міськвиконкому про заборону мітингів. Третя: визначити місця для проведення мітингів, а саме: Співоче поле і Театральний майдан. А.Кучеренко запевнив, що всі наші вимоги будуть виконані. Через кілька хвилин примірники газети «Дзвін» повернули. Після того, як полковник міліції П.Колесник сказав, що щодо учасників походу не буде вжито жодних адміністративно-кримінальних заходів, М.Куземко попросила людей відійти від приміщення обкому до драмтеатру. Там підсумували події того дня.
Це була величезна перемога жителів нашого міста і нас, рухівців, над комуністичною владою.
Тернопільський здвиг 23 серпня 1989 р. пришвидшив проведення Установчого з’їзду НРУ, який підняв бойовий дух українців на боротьбу за здобуття незалежності України.
В. КОЛІНЕЦЬ,
заступник голови Тернопільської
Крайової Ради НРУ 1989 р.