Текля, що зцілює серця

1405Дорогі мої читачі. Мене звуть Леся Романчук. Я – викладач, лікар, письменниця.

Письменник розповідає людям історії, які роблять життя світлішим і часом змінюють його на краще. Одну з таких історій розповім сьогодні. На жаль, чи на щастя, вона – з мого життя.

7 жовтня 2013 року у Тернополя померла моя тітка Текля Романчук. Через 40 днів – друга тітка – Корнеля з Гусятина. Ще через 40 днів смерть утретє завітала до нашої родини і завдала найстрашнішого удару, забрала наймолодшого з нас – мого сина Сашка. Три смерті в одній сім’ї через 40 днів, на жаль, не легенда. Так було.

Минув гіркий і скорботний рік…  7 жовтня 2014-го ми із сестричкою Наталею поминали тітку Теклю. І згадалося, як черниця сказала на похороні,  що цьоця померла у день своїх іменин, у день св. Теклі.  Багато років тому покійна Любомира Бойцун, відомий краєзнавець, людина, що знала про Тернопіль усе, розповідала, що до Першої світової війни у нашому місті було лише два пам’ятники  Адаму Міцкевичу і.. фігура св. Теклі, яка стояла у сквері на бульварі Шевченка, приблизно там, де колись був бюст Карла Маркса, а тепер – Ярослава Стецька, на тому ж постаменті.  Чому саме фігура св.Теклі? А тому, що першомучениця Текля – свята покровителька Тернополя.

Розмова відбувалася у видавництві «Джура», де саме готували до першого видання «Тернопіль у плині літ». Пані Любомира показала старі фото фігури Теклі й додала, що у тому ж сквері була й легендарна криниця, вода в якій упродовж усього року зберігала властивості свяченої. І коли хтось хворів, то приходили по воду «від святої Теклі», яка допомагала одужувати. Тоді мені це здалося красивою легендою, не більше. Та коли стається біда, мимоволі замислюєшся – за що?  Або – навіщо? Може, це якийсь знак згори?

Вирішила запитати у св. Теклі. Довідатися, ким вона була.  І дізналася про неймовірне!

Першомучениця Текля – рівноапостольна, учениця св. Павла. Походила із заможної сім’ї, жила у м. Іконія, куди під час своєї першої місійної подорожі завітали св. Павло і Варнава, і там проповідували.  Вісімнадцятилітня дівчина увірувала в Христа, близько до серця сприйняла побажання апостола Павла зберігати цноту і служити Христу в безшлюбному стані. Так близько, що відмовилася від шлюбу, розірвала заручини і вирішила піти разом з апостолами. За такий непослух дівчина зазнала страшної кари – її вирішили стратити! Засудили до спалення на вогнищі. Коли вогонь розгорівся, Текля почала молитися Христу і сталося диво – у відповідь на відчайдушну молитву дівчини Господь послав дощ, вітер, бурю! Вогнище згасло, буря розігнала людей, і Текля змогла утекти. Наздогнала апостолів Павла і Варнаву в їхній подорожі і приєдналася до них. Апостоли не надто зраділи – дорога була важкою та небезпечною, проповідь Христового слова наштовхувалася на опір з боку юдеїв – Павла то кидали до в’язниці, то побивали камінням, але юна Текля була незламною – ішла за апостолами, ішла за Христом. Намагалася допомагати людям Божим словом, пробувала лікувати. І виявилося, що вода – ота сама послана Господом для її порятунку вода! – в її руках стає цілющою!  Текля прожила довге життя – аж дев’яносто літ. Стала першою в історії християнства монахинею, вела праведне життя, лікувала людей, несла їм Христову правду. На схилі літ язичники хотіли збезчестити старшу жінку, вбачаючи в її чистоті загрозу власній нечестивості, та Господь знову порятував Теклю – скеля розступилася і сховала її тіло. А душа – на небі. І чує нас, коли благаємо: «Текле, свята покровителько нашого міста, допоможи в моїй біді, проси за мене Господа!»

Текля творить дива. Текля зцілює серця. Вона насправді це робить. Вона зцілила мою душу, повернула радість, омила своєю чудотворною водою біль материнського серця і змусила повірити – Господь дає втіху всім, хто вірить у Нього.

Текля, що зцілює серця, з нами. Я знайшла її у простий і чудесний спосіб. Цілком випадково. Щойно начиталася з усіх можливих джерел про діяння св. Павла і св. Теклі (є такий апокриф), як Господь вказав місце.  Зустріла нашого доброго пастиря, о.Івана Говеру. А де зустрінеш священика, як не біля храму? Із захопленням розповідаю про Теклю, про те, що дізналася, а отець усміхається і показує на одну з фігур у ніші біля входу до катедри: «Так ось вона, наша Текля! Кілька років тому відновили!»

Того самого дня я привела до жіночої фігури з хрестом, що стоїть ліворуч від входу до катедри, голову Тернопільського міщанського братства Юрія Войтовича: «Ось вона, та, що несе спокій нашому місту, що вилікує його рани, допоможе кожному, хто попросить». Тепер завдання нашого братства – віднайти криницю св. Теклі.  І відновити фігуру на місці, звідки знесли її нечестиві руки більшовиків. Повернути місту його святу заступницю. Теклю, що зцілює серця.

Текля стала однією з героїнь книги, яку я зараз пишу, – книги про перших християн.

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*