Тарас ПАСТУХ: «Ворогам ми не допомагаємо»

Народний депутат України, один із учасників торгової блокади Донбасу Тарас Пастух не приймає популістських звинувачень від опонентів. А тим, хто звинувачує його і побратимів (Семенченка, Парасюка й інших) у піарі, він радить: приїжджайте на Донбас і піартеся, скільки влізе. Місця вистачить усім.

– Пане Тарасе, кого ви маєте на увазі?

– Українських чиновників, підприємців, які, торгуючи з окупантами, збагачуються на крові наших солдатів. Тепер всі вони кричать про економічну катастрофу,  про відсутність альтернативи…

– А може, її справді нема?

– Так, можливо. Тому що, купляючи вугілля на окупованих територіях за ціною близько 600-800 гривень за тонну, причетні до цього бізнесу люди закладають у тариф на електроенергію вартість вугілля за світовою ціною – 60-65 доларів  за тонну. Непогана «різничка» осідає в кишені Ахметова та йому подібних. У тому числі й у нинішніх представників влади. Саме через це з літа минулого року уряд заплющував очі на невиконання планів закупівлі вугілля за кордоном, про що попереджали експерти. А сьогодні представники влади говорять про безальтернативність.

– Тобто, ви звинувачуєте в бездіяльності український уряд?

– Після того, як Україна втратила свою територію і частина шахт була захоплена, з’явилася додаткова потреба у поставках вугілля. Тоді ми мали три варіанти розвитку ситуації. Перший – домовлятися безпосередньо з агресором – Росією. Другий – з російськими найманцями, які воюють проти нас і вбивають українців. І третій – знайти альтернативу за кордоном і працювати з іншими країнами, які готові поставляти вугілля антрацитної марки. Тоді в уряді заявили, що Україна не може залежати від окупантів, а тому ухвалили рішення виходити на європейські і світові ринки. І це було правильним, тому в тариф закупівлі електроенергії, виробленої на ТЕС, заклали ціну вугілля на біржі в Роттердамі плюс витрати на доставку його до кордону України. Це нововведення мало на меті не підгодовувати окупантів, а закупляти вугілля на вільному європейському ринку без обмежень.

– Тобто, уряд не лише бездіяльний, він ще й дурить українців?

– Так. Бо через дорожче вугілля на вільному європейському ринку вартість електроенергії для кожного українця зросла на 15-20 відсотків. Однак, збільшивши тарифи та закупівельні ціни, Україна продовжує купувати вугілля в ОРДЛО. Тим часом уже третій рік іде війна. І саме через неї паливо на окупованому Донбасі коштує 600 гривень, а не за світовими цінами. Це, звичайно, економічно вигідно, якщо забути про мораль, патріотизм тощо.

– Але поки триватиме блокада, вугілля з європейського ринку доставити не встигнуть. Чи не зупиняться ТЕС?

Скажімо, нині на ТЕС у місті Щастя є запас вугілля щонайменше на місяць. Цього часу абсолютно достатньо, аби укласти нові контракти і забезпечити поставку вугілля в Україну. Але це за умови, що урядовці не думатимуть, як заробити на війні.

– Чому ви не говорили про це раніше?

– Говорили, але… Всім крупним і рейтинговим засобам масової інформації, які належать владі та олігархам, було заборонено висвітлювати таку позицію. Нам залишалися тільки соціальні мережі. Нині ж підконтрольні владі телеканали, радіо і газети вміло подають людям інформацію, що блокуванням торгівлі з Донбасом ми здобуваємо собі політичні дивіденди. І, на жаль, дехто в це вірить.

– Ви заблокували один шлях контрабанди. Проте є багато можливостей об’їхати вас і потрапити на окуповані території.

– Минуло надто мало часу, щоб зробити щось більше. До того ж, нам потрібні однодумці. Тому в майбутньому сподіваємося на підтримку та співпрацю громадських організацій, окремих добровольців. Тоді можна буде розширити коло нашої діяльності. Заблокувати усі залізничні та основні автомобільні шляхи, які ведуть на тимчасово окуповані території, до терористів. А сьогодні ми повинні показати народові, що це не популістська акція, а загальна потреба суспільства, яка стане початком визволення захоплених земель. Бо тероризм завмирає там, де його перестають підживлювати фінансово.

– Я неодноразово розмовляв з військовими друзями, які стояли на пропускних пунктах у місті Мар’їнка. За їх словами, в Донецьк з нашого боку везуть усе – продукти харчування, побутові речі. Одного разу були навіть ящики з патронами. Але у військових був наказ не зупиняти цих машин…

– Такі речі справді мають місце. Проте простий солдат мав би подумати, чи варто пропускати зброю та набої на окуповану територію. Адже від цих патронів можуть загинути чи він, чи його друзі. І тут ніякі гроші, відкати чи відсотки вже не врятують.

– Сьогодні лунають погрози щодо силового розгону активістів блокади. Ви готові до такого варіанту?

– Кожен, хто тут перебуває, розуміє, що всяке може трапитися. В тому числі і силовий варіант розгону. Проте будемо сподіватися, що спецпризначенцям вистачить розуму й совісті не піднімати зброю проти тих, хто блокує окупанта?

– На Майдані теж сподівалися, що «Беркут» не стрілятиме в мирних людей…

– У «Беркуті» переважно служили натреновані «собаки», яким було наплювати на долю України. Вони думали про наживу, про гроші за виконану роботу. У теперішніх внутрішніх військах служать учорашні ветерани АТО, патріоти. Гадаю, вони не посміють підняти руку на тих, з ким ділили шматок хліба на передовій. Але вкотре хочу нагадати, чим закінчилася історія з «Беркутом». На лавах підсудних опинилися рядові бійці. З тих, хто віддавав накази, ніхто не засуджений. Ось ці слова нехай запам’ятають усі, кого змусять розганяти активістів торгової блокади. Бо командування завжди знайде спосіб захиститися.

– Опоненти закидають, що, перекривши сполучення з окупованими територіями, ви залишаєте голодними тисячі людей, які чекають на допомогу.

– По-перше, ми перекрили дорогу лише для промислових товарів, будівельних матеріалів. Аргументація проста – на Донбас везуть деревину, цемент, сталеві листи, з яких російські найманці роблять укріплення. Хіба це не безглуздя – власними руками зміцнювати ворога?! Щодо людей, які живуть на окупованих територіях, то, чесно кажучи, я не бачу їхнього прагнення повертатися в Україну. Чи нарікань на утиски від російських військових. Днями дивився сюжет, як мешканці обстріляної бойовиками Авдіївки хотіли побити журналістів одного з українських телеканалів. Тобто, для тих людей настав час визначитися, з ким вони? Годі отримувати допомогу та пенсію від України, а зарплату – від Росії. І водночас ненавидіти все українське. Так не буде. Якщо ти не українець, не підтримуєш Батьківщину, ти – ворог. А ворогам ми не допомагаємо.

– Поряд із народними депутатами залізницю на окупованій території блокують і звичайні люди. Хто вони?

– Це ті ж добровольці, які 2014-го взяли до рук зброю і пішли захищати рідну землю від зовнішнього та внутрішнього ворога. Вони воювали, ризикували життям і здоров’ям, оплакували побратимів, а тепер їм набридло, що влада торгує з бандитами, терористами. З тими, хто вбивав і продовжує стріляти у наших солдат.

– Блокувальники забезпечені всім необхідним?

– Все налагоджується. Нам допомагають волонтери, пересічні українці. Всі розуміють, що відступати перед ворогом не можна на будь-якому фронті.

Михайло УХМАН