Сила циганського прокляття

883«Дорога газето, у минулому номері ви порушили дуже актуальну і болючу для мене тему – циганські прокльони. Я ніколи не вірила у якісь пороби, карми і так далі. Усе життя ходила і ходжу до церкви і надіюся лише на Боже милосердя. Та одного разу зі мною і моїм сином трапилася неприємна історія…

Ми живемо в селі. Завжди багато працювали, заощаджували, час від часу їздили з чоловіком на заробітки. Тож копійка в хаті, Богу дякувати, завжди водилася. Маємо одного сина, нині йому вже двадцять п’ять років. На своєму прикладі показували йому, аби щось мати, треба працювати. Та він жив на усьому готовому, не задумувався про майбутнє. А нещодавно почав сильно пиячити і виносити з дому цінні речі. Ми з чоловіком залізли в страшенні борги.

Якось, не знаю, чи то від безвиході, чи за промислом Божим, я звернулася до однієї жінки, котра уміє зливати віск, бачить різні хвороби людей, читає їхню енергетику. Вона не ворожить, не проводить страшних магічних ритуалів. Жінка працює більше як психолог. Син настільки не хотів йти, щоб ледь мене не побив. Та я все ж вмовила його. Коли вона зливала віск, мисочка з водою випала з її рук. Вона почала хреститися, молитися. Тоді перелякано поглянула на мене і сказала, щоб я негайно рятувала дитину, бо на синові страшні прокльони. Розповіла, що це тягнеться ще з дитинства і в цьому винна я. Коли ж син вийшов, і ми з нею залишились самі, вона пошепки промовила, що на моїй дитині циганські чари і попросила пригадати, коли і як я могла нашкодити циганці.

Я дуже довго ламала голову над словами жінки. Та пригадати не могла. Якось я їхала в автобусі, поверталася з ринку. Так сталося, що потратила усе, в гаманці залишилося тільки на проїзд. На одній із зупинок зайшла вагітна циганка з дитям на руках і почала просити гроші. Я відвернула голову у вікно. Аж тоді мене, мов струмом вдарило. Така ситуація вже була. Але закінчилася скандалом. Коли синочку було три роки, я їхала з ним в автобусі. До нас причепилася циганка, просила кілька копійок. Я навідріз відмовилася давати їй гроші. Тоді ще й сказала, що на роботу треба ходити, а не виманювати в людей. Вона почала кричати до мене щось своєю мовою, а тоді тихо прошипіла: «Щоб тобі син так допомагав, як ти мені допомогла».

Виходить, через те, що я пожаліла кілька копійок для циганки, розплачується мій син? Чоловік не вірить у це донині. А я провела ритуали, які порадила бабуся, до якої ми зверталися. Ходимо з сином до церкви, він сповідається двічі на тиждень, щоб полегшити свій душевний стан. І я бачу, як моя дитина змінюється на очах. Він вперше пішов на роботу, не п’є.

З того часу намагаюся дати гривню-дві кожному, хто просить. Бог їм суддя, чому вони просять і на що тратять. А мені на душі спокійніше.

Віра Михайлівна

Тернопільський район».

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*