Степан БАРНА: «Земельна реформа потребує фіналу»

1425Серед питань, які нині найбільше обговорюють у суспільстві (після електронного декларування статків нардепів і високопосадовців), чи не найактуальнішим та суперечливим є продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення як мінімум ще на один рік. Аналіз думок та аргументів із цього приводу дає можливість виокремити з них три визначальні позиції:  категоричне заперечення можливості ринку сільськогосподарських земель; вимога запровадити такий ринок землі невідкладно (її прихильники звинувачують тих, хто підтримав мораторій, у підштовхуванні до «чорного ринку» землі в Україні) і підтримка мораторію на продаж сільгоспземель до врегулювання на законодавчому рівні всіх процедур обороту земель сільськогосподарського призначення. Своїм баченням вирішення цієї проблеми ми попросили поділитися голову облдержадміністрації Степана Барну.

– Степане Степановичу, яку з цих позицій  підтримуєте ви?

– Однозначно – третю, бо чітко усвідомлюю: за нинішніх умов, коли Україна перебуває у стані війни, коли переважна більшість людей потерпає від безгрошів’я  і їх легко «зацікавити», на перший погляд, великими грішми, кинути наше суспільство у неприборканий ринок землі і залишити співвітчизників без землі було б безглуздям і навіть злочином. Саме з цієї причини Верховна Рада продовжила мораторій на продаж сільгоспземель, а Президент України підтримав це рішення…

– Але ж звучать звинувачення, що таке рішення суперечить вимогам МВФ…

– Це відверті спекуляції. Наскільки я поінформований, МВФ вимагає не негайного продажу сільгоспземель, а завершення в повному обсязі земельної реформи в Україні. Саме тому у цьому ж рішенні Верховна Рада доручила Кабінету Міністрів до 1 липня 2017 року розробити і внести на розгляд ВРУ проект закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. У ньому  мають акумулюватися всі головні проблеми, які до сьогодні залишаються невирішеними. По-перше, слід облікувати кожен клаптик землі. Чому з цього необхідно розпочати? Для прикладу: нині в Україні 6 мільйонів власників земельних паїв, а на початок земельної реформи (1995 рік) їх було 7 мільйонів. А куди подівся мільйон і чи хтось успадкував право власності на цю землю? Хто сьогодні отримує за неї орендну плату, а хто – прибутки?

Наступне, потрібно законодавчо визначити реальну ціну на сільськогосподарську землю. У країнах Європи вона сягає від 10 до 15 тисяч євро за 1 гектар. А в Україні якісні характеристики земель сільгосппризначення значно вищі!

І ще одне, на чому обов’язково хочу наголосити: продаж земель сільськогосподарського призначення – це лише один із елементів великого і складного ланцюга руху (обігу) сільськогосподарських земель. У світовій практиці успішно діють майже 20 інструментів (різновидів) поводження із землею. Їх застосування в Україні має зробити земельно–орендні відносини прозорими і справедливими, а ще дати власникам земельних паїв можливість вибору відповідно до їхніх потреб…

– Отже, обіг сільгоспземель за чітко встановленими правилами неминучий?

– Я вже сказав, що прийняття та дія закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, інших похідних законодавчих актів створить умови для чесної конкуренції та вибору. У цьому процесі візьмуть участь такі нові суб’єкти, як держава, банки, спілки… А нині на цьому полі панує абсолютна монополія теперішніх сільгосппідприємств–орендарів.

Ось лише кілька цікавих цифр: в Україні сьогодні приблизно 60 тисяч землекористувачів, а в Польщі, де значно менше орної землі, – майже три мільйони! У тій же Польщі немає землекористувачів, в обробітку яких було б десять, двадцять і навіть більше тисяч гектарів, а, для прикладу, в нашій області їх вісім (із 961) і орендують вони понад 120 тисяч або 23 відсотки земель. Є в Україні приклади ще «яскравіші», коли в руках однієї корпорації (а фактично одного олігарха) перебуває до мільйона гектарів селянської землі. Він там ніколи не

буває, навіть не знає, як там живуть люди… У цьому зв’язку, і це думка багатьох спеціалістів–аграріїв, слід законодавчо обмежити до оптимального рівня кількість земель сільгосппризначення, що може бути у користуванні однієї чи групи осіб. Це важливо з точки зору ефективності та бережливого використання земельних і особливо трудових ресурсів, і з огляду на критичний стан нашого природного довкілля, і з необхідності значно краще вирішувати соціальні проблеми, і, нарешті,  стосовно справедливості. Адже монополіст диктує усе, в тому числі й величину оплати за орендовану ним землю. Сьогодні її фіксований державою мінімальний розмір становить не менше трьох процентів від оціночної вартості землі. Ми в області вимагаємо тримати рівень оплати на позначці не менше 4 відсотків. Але це далеко не межа економічно обгрунтованої справедливості. За нинішніх умов високотехнологічного ведення аграрного  виробництва цей показник має становити як мінімум 10–15 відсотків. Таких прикладів чесності та порядності в області вже чимало, і ніхто з цих совісних господарів від цього не збанкрутував…

Є ще один фактор, який викликає пересторогу стосовно впровадження ринку землі, – це неконкурентність вітчизняного капіталу з іноземним, який, на думку противників ринку, може зайти в Україну і залишити наших співвітчизників без батьківської землі. У цьому випадку знову ж сподіваємося на мудрість та патріотизм держави, яка зобов’язана законодавчо передбачити і запобігти можливості таких ризиків.

Отож, лише комплексний підхід до завершення земельної реформи дасть можливість вивести аграрний сектор економіки на новий рівень економічних можливостей та інтересів.

Розмовляв Володимир БАВОРІВСЬКИЙ

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*