Сповіді одвічна таїна…

З кожним днем, що наближає нас до свята Воскресіння Господнього у церквах збільшуються черги до сповідальниць. Це особливий час очищення заради порятунку безсмертної душі. Про значення Таїнства Покаяння  для кожної людини ми поговоримо зі священиком Української Греко-Католицької Церкви, отцем-доктором Іваном Січкариком.

 

  • Отче, чи кожна людина, за бажання, може приступати до Таїнства Покаяння?

 

Боже Милосердя, звичайно, торкається всіх, бо Бог нас сотворив і ми, всі люди на землі, є діти Божі. Однак, щоб людина могла сповідатися, вона повинна бути охрещена, вірити в Господа і мати хоч якийсь досвід сповіді. Хоча і зараз трапляються випадки, коли люди, виховані атеїстичною радянською владою, виявляють бажання примиритися з Богом. Вони не те що роки, а десятиліття не сповідалися і багато чого не знають. Але священик їм допомагає. Тобто він запитує про хрещення, про визнання віри у Пресвяту Трійцю, пригадує основні катехитичні правди, щоб людина збудила у собі акт правдивої віри у Господа Бога і тоді спокійно приступила до сповіді і виявила свої гріхи.

 

  • А взагалі, що таке гріх?

 

Господь Бог сотворив кожного з нас і дав безсмертну душу. Її людина не має права занедбати чи знищити, вона повинна її спасти – це наша найголовніша місія. А коли людина противиться Божому плану, звертає з дороги правди, не спасає свою душу, не виконує Божої волі – оце і є гріх. Воля Божа щодо нас – це є виконання Божих Заповідей через дотримання яких людина зростає у святості. Читаємо в Першому посланні до Солунян «Це ж саме воля Божа – святість ваша» (пор. 1Сол 4,3), а в Євангелії від Івана Христос каже: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець» (Івана 14,21). Це для нас є найкращий дороговказ, як осягнути Царство Небесне. Коли ми виконуємо Заповіді – ми зростаємо в святості, в Божій благодаті – йдемо дорогою спасіння і освячуємо себе. І навпаки, коли ми не виконуємо Заповіді всі, чи якусь одну, то ми тоді не сповняємо волі Божої, а це означає, що ми грішимо. В Біблії говориться, що ми віддаляємося від Бога, ми стаємо подібними до блудного сина, який, отримавши від батька таланти, пішов і почав все розтрачати, а ми навпаки маємо не розтрачати Божі дари, а їх збагачувати, примножувати і ними ділитися з ближніми.

 

  • Є такий термін «смертний гріх». Що це означає?

 

Взагалі все, що діється проти волі Божої це є гріх. Але гріхи, як і будь-що у житті, мають свою класифікацію, вони різняться між собою. Зі Святого Письма, з навчання Христа довідуємося про те, що, коли людина робить смертний гріх, то перед нею Небо закривається: «Та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» (Матея 26,24). Тобто вона не може осягнути спасіння, якщо вона, звичайно, не кається. Це є, наприклад, чоловіковбивство. Людина, яка коїть такий гріх сама себе свідомо і добровільно викреслює з переліку спадкоємців Царства Небесного.

  • Чи кожна спокуса доводить до гріха?

 

Спокуситися людина може сама, підштовхнути до злого вчинку її може сатана, чи світ. Спокуси мають усі: і святі, і грішні. Ісус теж пережив спокуси, перебуваючи 40 днів у пустелі. Однак чи піддатися спокусі, чи відкинути її залежить від кожного з нас. Це є духовна боротьба. Переможці набувають духовного досвіду, стають міцнішими. Але Господь, знаючи, що ми є слабкі і можемо впасти, спокуситися, встановив для нас Таїнство Покаяння.

 

  • Чому сповідь називають Таїнством?

 

У повсякденному житті людина споглядає багато речей: предмети домашнього вжитку, транспорт, дерева, будинки – до тих речей ми можемо доторкнутися, можемо виміряти їхню вагу, величину і т.д. Сповідь –  це є видимий знак невидимої Божої ласки. Ми бачимо священика, бачимо каянника, але як Господь Бог очищає людину, як Він знову повертає її до стану Божої ласки і освячуючої благодаті ми не знаємо. Ми цього не можемо побачити фізичними очима. Тому це називається Таїнство. Означає, що дія є реальна ми бачимо щось, але до кінця осягнути, збагнути, охопити ми цього не можемо. Однак вірою ми приймаємо, що коли людина сповідається, має добру настанову, то Господь їй прощає всі гріхи. Вона виходить зі сповіді вільною від усього, що її обтяжувало і розпочинає життя «з чистого листка».

 

  • Таке Таїнство повинно відбуватися лише в храмі чи може бути здійснене й в інших місцях?

 

Священики сповідають людей, насамперед, у Божому храмі тому, що це є місце освячене, це дім Господній, куди людина приходить помолитися, усвідомити свої немочі, покаятися. Але є особливі обставини, наприклад, коли людина хвора і не може прийти до храму. Тоді священики можуть піти до хворих додому. Також в лікарнях сповідають. Під час великих прощ сповідають на площах біля храму. На жаль, трапляються випадки, коли священики стають свідками аварії і їм доводиться сповідати людей на місці пригоди. Тобто сповідати можна будь-де, але найкраще і найвідповідніше місце – це є Божий храм.

 

  • Багато людей вважають, що покаятися достатньо перед Господом у приватній молитві без, як вони кажуть, посередників. Яка роль священика у цьому Таїнстві?

 

Коли нема священика, людина може визнати свої гріхи перед Богом і попросити в Нього прощення, але сама з себе зняти провин людина не може. Бог так встановив, що ми одні від одних залежні. У Святому Письмі Бог подав певну ієрархію священнослужителів, їхню певну місію, певну службу через яку вони прославляють Бога, служать Йому, приносять жертви. Бог настановив священика, єпископа особою, яка має уряд. У сповіді він, насамперед, є лікарем, він людину лікує, але оздоровлює не він сам, але Господь, Божа  благодать сходить на людину і тому, за звичайних обставин, коли є священики, коли відкриті храми, людина повинна приступити до Таїнства Покаяння. Вона не лише визнає свої гріхи, а й отримає пораду, певні настанови, покуту, розгрішення. Зі сторони краще видно власні немочі. Зі свого священичого досвіду знаю, що багато людей не бачать своїх немочів, їм треба допомогти. Тобто, людина сама себе не може вилікувати остаточно.

В Першому посланні до Коринтян 12-та глава у віршах 12-27 говориться про Церкву Христову як про тіло, в якому є різні органи: рука, нога, голова, око і т.д. В людському організмі не може сказати рука, що мені не потрібна голова, чи навпаки. Також і в Церкві, яка є тілом Христа – кожен має свою місію, і тому кожен має прийняти цю місію, а інший з тої місії має користати. Щодо єпископів, священиків і їхню місію проповідувати Боже Слово та уділяти Святі Таїнства читаємо, той випадок коли воскреслий Христос прийшов до апостолів і сказав: «Мир вам! Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас». Це промовивши, дихнув на них і сказав: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Івана 20,21-23). Апостоли і їхні наступники отримали цей дар не за власні заслуги, а як уряд, щоб його сповняти через натхнення Святого Духа.

 

  • Чи може священик відмовити у відпущенні гріхів?

 

Сповідь ніколи не принижує людину, не применшує її, а навпаки відроджує її, оздоровлює. Усі ми хворі на гріх через переступ Адами і Єви. Тобто людська сила, думки, наміри мають досить слабкі нахили до добра, натомість сильні до зла. З цією дійсністю грішності людини Господь закликає боротись, а не в ній перебувати: «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя» (Римлян 6,3-4). Іноді люди приходять до сповіді, не маючи наміру виправити свою гріховну ситуацію. Це особливо стосується тих, хто гнівається, тих, хто живуть не у церковному шлюбі, як то кажуть, «на віру». Коли людина має гріх і ще його не виправила, то священик не дає розгрішення, а просить виправити ситуацію і прийти знову. Бо якщо навіть священик би і дав розгрішення, то воно не буде діяти, бо людина залишається в гріху і той гріх блокує її перед Царством Небесним. Отже людина за життя мусить розв’язати усі гріховні вузли. Бог дав нам два великі дари: перше – це безсмертна душа, друге – це час, час на заслуги. Коли людина живе, вона може сама собі дати раду, коли помре, то вона вже нічого виправити не зможе.

 

  • Які помилки люди найчастіше роблять на сповіді?

 

Насамперед, це є поспішне, недбале приготування до сповіді. Є п’ять умов приготування до сповіді, вони записані в молитовниках чи в катехизмі – усе це треба виконати. Коли людина хоче все одразу сказати, то починає губитися. Перешкодою доброї сповіді є також страх і сором. Як кажуть святі отці, коли людина грішить демон сором забирає, а коли хоче покаятися – повертає. Така людина не відважується стати в правді і показати усі свої духовні рани. Дехто переймається, що його таємниця буде виявлена. Тут варто сказати, що священик зобов’язаний дотримуватися таємниці сповіді, він не має права нікому її виявити під загрозою смерті і навіть  після смерті каянника.

Багато хто просто не бачить своїх гріхів. «Не вкрав, не убив», – і  на тому все. А такі речі, як крикнути, не стерпіти, посваритися, не змовчати, не допомогти, полінуватися, чи бути недоброю, чи недобрий приклад подати, чи переїсти, чи сказати погане слово, заздрити, гніватись, не зробити того, що повинна була зробити – цього людина не бачить.

Багато людей на сповіді говорять про чужі гріхи або звинувачують у своєму гріху інших. Є такі, що перераховують свої кращі риси, говорять про те, як вони гарно моляться, скільки добра роблять – усе це добре, але це не є сповідь. Надмірна деталізація теж є зайвою, якщо ці деталі не змінюють суті гріха і не помножують його, то описувати докладно ситуацію не варто, бо тоді сповідь перетворюється на духовну розмову.

 

  • А як бути в ситуації, коли гріхи з року в рік одні і ті ж? Чи варто тоді сповідатися?

 

Якщо гріхи повторюються, то може скластися враження, що Таїнство Покаяння не допомагає, але це не так. Людина не завжди може об’єктивно оцінити свій духовний поступ. Такі гріхи подібні до давніх хвороб, їхнє лікування може зайняти багато років. Але не треба зневірюватися. Іноді, лікуючи тілесні хвороби, ми роками вживаємо одні і ті ж ліки в надії на одужання. Так само і в духовному житті. Тому треба старатися якнайчастіше приступати до сповіді і Причастя в надії на цілковите зцілення душі.

 

  • Що таке покута і коли її треба здійснювати?

 

Покута – це певне діло покаяння, яке людина отримує у сповіді, або накладає сама на себе у будь який інший час.

Бог сотворив увесь світ в гармонії. Людина, коли грішить то нищить ту гармонію, ту благодать. Тобто своїми вчинками вона нищить красу творіння. Наприклад, коли маленька дитина розбила улюблену мамину вазу, що вона робить? Вона намагається скласти уламки докупи, щоб виправити свій вчинок. Дитина, зрозумівши, що вона зробила шкоду, хоче її виправити. Та сама ситуація стосується усіх без винятку людей. Бог, як справедливий суддя мав би нас карати за злі вчинки, але, як милосердний Батько Він відкладає покарання для того, щоб нам дати час на поправу.

Священик у сповіді завжди дає не надто важку покуту, а таку, щоб людина могла її виконати. Але її треба виконати обов’язково, якщо людина забуде це зробити, то на наступній сповіді про це треба обов’язково сказати священику. Головне, щоб каянник зрозумів, що за кожен переступ він повинен понести певне покарання, яке рівнозначне жертві. А через принесення жертви людина примирюється з Богом. Встановлюється первинна гармонія, рівновага.

За бажання, людина може накласти на себе більшу покуту: строгий піст чи, наприклад,  піше паломництво до святих місць. Усі свої зусилля і терпіння вона жертвує Богові як покуту за свої гріхи.

 

  • Що нам дає Причастя? Скільки разів на день можна приймати Причастя?

 

Після сповіді людина є чистою і розпочинає життя «з чистого листка». Але освячуючу ласку на таке життя, запевнення, що Бог є у її серці і в її душі, вона отримує тоді, коли з’єднується з Христом у Святому Причасті. Тобто вона вже є готова, достойна. Так би мовити, вона приготувала ті ясла, щоб Бог прийшов у її життя, в її душу, освятив її своєю присутністю. В 6-й главі Євангелія від Івана, Христос каже: «Хто буде їсти Моє Тіло і питиме Мою Кров, той матиме життя в собі і я його воскрешу в останній день» (Івана 6,53-54). Власне, після Таїнства Покаяння людина є чиста і через це є готова прийняти Христа. Бог противиться всякому гріхові, Він не може прийти до людини, яка є грішна. Є таке правило, що причащатися можна раз на день.

 

  • В молитві перед Причастям ми чуємо слова «не на суд і на осудження, а на зцілення душі і тіла». Про який  суд і осудження тут йдеться?

 

Нема у світі нічого ідеально чистого, завжди є ще якісь частинки, домішки. Людина не може бути ідеально чистою. Завжди буде щось, чого вона не зауважила, не усвідомила, а Святе Причастя людина завжди повинна приймати достойно, в чистоті душі.

Кожного разу, перед тим, як дати каяннику  розгрішення священик запитує: «Каєтеся за всі свої гріхи свідомі і несвідомі, добровільні і недобровільні?» Бо людина в той момент може чогось не пригадати, може якоїсь деталі не знати, але щиро каючись, вона демонструє перед Богом своє щире бажання бути доброю Його дитиною.

Отже молимося, щоб це прийняття вона достойно приймала не на осуд собі, бо якщо людина приймає Святе Причастя у грісі, то вона сама себе засуджує, коїть дуже тяжкий гріх.

 

  • Є люди, які сповідаються задовго до Великодня, чи мають вони право причащатися у святкові дні?

 

Засада в Церкві є дуже проста, але виразна і чітка. Під час Літургії священик каже, що до Святого Причастя мають право приступати тільки ті особи, які сповідалися сьогодні, або до місяця часу і не почувають за собою тяжких гріхів. Як би людина не жила свято, не можливо є їй бути чистою як сніг протягом довгого часу – приймається термін 1 місяць. До місяця часу може приступати до Святого Причастя без сповіді при умові, що не було важких гріхів. А коли пройде термін більше ніж місяць, то навіть якщо і немає важких гріхів, щоб приймати Святе Причастя, потрібно приступити до Таїнства Покаяння. Тому у Церкві є практика сповіді раз у місяць.

 

  • Як часто ми можемо сповідатися і причащатися і коли найкраще це робити?

 

Коли ми довго не перемо свій одяг, то він стає неприємним, брудним, недбалим і нам хочеться якнайскоріше його змінити на чистий. Така сама ситуація і з душею: людина не може довго жити з душевним «брудом», вона бажає звільнитися від нього і з’єднатися з Христом. Той, хто це розуміє, прагне робити це якнайчастіше. Церква заохочує нас іти до сповіді, коли відчуваємо докори сумління.

Митрополит Андрей Шептицький у своїх Пастирських посланнях заохочує нас сповідатися і причащатися щонайменше чотири рази на рік в часи чотирьох постів: Великої Чотиридесятниці, Петрівки, Спасівки і Пилипівки.

Церковна заповідь каже: «Кожного року, принаймні раз, у пасхальному часі, сповідатися і причащатися».

 

  • На що наражають себе християнин, які сповідаються і причащаються дуже рідко?

 

Людина, яка рідко сповідається стає черствою до духовних справ. Вона завжди мусить себе заохочувати, підбадьорювати, щоб не опускати рук, а намагатися творити кращим і своє життя, і життя своїх ближніх. І тому людина, яка сповідається регулярно набагато інтенсивніше живе духовним життям, вона є життєрадісна, щаслива, вона дякує Богові за дар життя, вона бачить свої немочі і над ними працює, їх усуває і це її шлях до досконалості і навпаки, коли вона цього не робить, вона постійно обурюється, їй все не так, всі не такі, вона не вдоволена своїм життям, стає байдужою до гріха. Духовна, невидима боротьба триває постійно і диявол постійно спокушає, а людина не бачить спокус і певних небезпек і тоді вона досить легко може потрапити у тенета диявола і навіть почне оправдовувати свої злі вчинки, тобто вона стає духовно сліпа, не бачить свого реального гріховного стану і нічого не робить заради свого спасіння.

Друге, ми не знаємо коли нас Господь покличе до вічності. Тому Церква завжди нас підводить до думки і дає нам шанс постійно перебувати в стані Божої освячуючої ласки, бо коли людина помирає, маючи тяжкі гріхи, то стає легкою здобиччю злих сил. Святий Кипріян, великий духовний вчитель III століття казав, що людина, яка шукає Бога за час свого життя хай надіється, що вона знайде Його і в вічності, а людина, яка не шукає Бога за час свого життя, хай не надіється, що Його знайде у вічності.

 

 

  • Що таке сповідь з цілого життя, коли її можна робити і чи можна її повторювати?

 

Перед важливими моментами у житті, особливо в час завершення життєвого шляху, люди виявляють бажання посповідатися з цілого життя. Тоді вони пригадують що поганого зробили, подумали, сказали в минулому, що, можливо, призвело до невтішних наслідків. З перспективи літ життя постає в особливому світлі і може те, на що раніше не звертали уваги, власне, було гріхом. Буває, що під час сповіді людина згадує щось зі свого дитинства з чого раніше не сповідалася. Стаючи духовно зрілішою вона починає бачити те, чого раніше не бачила.

Є моменти, коли охрещена людина, ставши дорослою, жодного разу не сповідалася. Щоб розпочати своє духовне життя, вона повинна посповідатися за ціле життя, з часу коли стала свідомою.

 

 

  • Празник Воскресіння Господнього – це великий і світлий день. Кожен хоче цей день зустріти в чистоті і фізичній, і духовній. Що ви побажали би тернополянам напередодні Великодня.

 

Зустріти Христа в чистоті душі є великою радістю, великим піднесенням і розумінням того, що життя це не є постійна поразка, не постійний хрест. Тому, живучи на землі, людина має жити з вірою в те, що Господь Бог  переміг смерть і воскрес із мертвих, а тому й людина воскресне. В Літургії Напередосвячених Дарів є така молитва: «Господи, допоможи нам цей час перейти і переможцями гріха явитися». Краще молитися, стати більш лагіднішими, краще постити, вміти стриматись, коли нас хтось провокує до сварки, не відповідати злом на зло. Попрацювавши над цим, ми принесемо гарний подарунок і для Христа, і для себе самих, і для суспільства. Тому бажаю всім в чистоті душі, в Божій ласці і благодаті зустріти празник празників Воскресіння Христове, примиритися з усіма, розпочати нове життя з Богом, бо, властиво, це є ключ для вирішення всіх наших питань, проблем, клопотів соціальних, економічних, політичних, матеріальних. Коли ми ставимо Бога на перше місце у житті, тоді є мир і злагода в родині, тоді батько матір є добрим прикладом для своїх дітей, тоді діти рівняються на своїх батьків, і така атмосфера сім’ї шириться на родини і на все суспільство. Божа ласка ніколи не замикається в житті лише однієї людини, вона постійно помножується, поділяється, розширюється і спасає. Тому для нас це є найбільшим шансом – бути з Господом Богом, просити Його благословення і  сповняти ту місію, яку Він на нас поклав.

Розмовляла Оксана НЕБЕСНА

 

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*