Сьогодні починають торгувати моєю землею.  Де ж справедливість?

19Земля в Україні – категорія сакральна і навіть містична. Своя земля – одвічна мрія українця, загнана в генетичну пам’ять або століттями безземелля, або успішною працею на власній ниві.

З оповідання Василя Стефаника “Камінний хрест” дізнаємося, як тяжко працює на клаптику землі Іван Дідух. Праця на землі зробила його зігнутим, люди називали його Переламаним. Із бідності він так і не вибрався…

Коли читаєш твори українських письменників про землю, неодмінно замислюєшся… Справді, людина повинна бути господарем землі, а не її рабом. Нині в Україні багато пишуть і кажуть про майбутній ринок землі, наявність якого начебто дасть змогу вирішити усі земельні питання, звичайно, якщо він буде прозорим і цивілізованим.

Насправді це не так. Для суспільства принциповим є вирішення двох питань: закріплення землі за ефективно працюючим господарем і справедливе використання земельної ренти – величезного фінансового ресурсу, що або сприятиме розвитку економіки країни, або, навпаки, дестабілізує її.

У 1949 році на Тернопільщині відбулася примусова колективізація. У моєї сім’ї, наприклад, забрали 5 гектарів землі, коня, реманент, розібрали стіни стодоли, бо вони були збудовані із каменю, і ніхто не повернув ні гроша. А сьогодні починають торгувати моєю землею. То де ж справедливість?

Земля – капітал. Як джерело прибутку у вигляді земельної ренти, згідно з «Основним законом про соціалізацію землі», вона мала належати всім громадянам, які населяють конкретну територію, а ренту призначали для фінансування суспільних (громадських) потреб. І хоча земельна рента в колишньому Союзі надходила спочатку до держбюджету, однак її спрямовували на фінансування таких заходів, як поліпшення якості земель, піднесення культури землеробства, розвиток соціальної інфраструктури тощо.

Звичайно, якби рента надходила спочатку в місцевий бюджет з подальшим відрахуванням певної частки в  держбюджет, а не навпаки, то місцеві органи самоврядування були б повноправними господарями на своїй землі, мали б стабільне фінансове забезпечення (самофінансування). І будь-які посягання на земельну власність як на народне надбання в незалежній Україні були б неможливими.

Про це нам вчасно (у листопаді 1991 р.) нагадали у відкритому листі до Михайла Горбачова 25 видатних учених (серед яких три лауреати Нобелівської премії в галузі економіки) і 5 провідних спеціалістів Департаменту сільського господарства США). «Є побоювання, – писали вони, – що ви можете піти нашим шляхом, дозволивши приватному сектору привласнювати більшу частину земельної ренти… Важливо зберегти суспільну власність на землю, щоб земельна рента була джерелом державних доходів… Заради ефективності, справедливості всі землекористувачі повинні щорічно вносити земельну ренту у місцевий бюджет в обсязі, що відповідає поточній рентній вартості землі, якою вони користуються».

Проте керівництво незалежної України  не тільки не прислухалося до порад американців, а навпаки, вирішило здивувати світ, втягнувши власний народ в авантюру з приватизацією землі.

Ігноруючи земельну ренту, законодавці перетворили статтю 13 Конституції України на юридичну фікцію (жодне з її положень не діє) і тим самим спричинили появу корупції, антинародних, злочинних земельних законів.  Досить зазначити, що через приватизацію землі державні і місцеві бюджети щорічно не добирають десятки мільярдів гривень земельної ренти, яка осідає в кишенях приватних осіб та різних корпоративних і фінансових структур.

Господь сказав Мойсею на горі Синай: «Землю не можна продавати назавжди; бо Моя земля; ви прийшли й оселилися в мене. І полів довкола міст їхніх продавати не можна, тому що це – довічне володіння їхнє».

Народ споконвіку усвідомлював незаконність приватної земельної власності, оскільки чесно «привласнити» навіть шматок землі не можна. Неможливо, приміром, порівну поділити територію України між усіма її громадянам і оголосити кожного з них власником 1,3 гектара загальної площі чи 0,7 гектара ріллі.

Тому приватизація землі – неприпустима і є таким же злочином, як привласнення краденого. І те, що її в Україні «узаконили» як реалізацію конституційних прав громадян на землю» (уже більшість території країни приватизовано), – є не чим іншим, як  порушенням земельних прав громадян, бо одна частина з них (меншість) дійсно одержала землю у власність, а друга (абсолютна більшість) залишилася ні з чим.

На жаль, розумне тлумачення сутності землі як власності народу виявилося лише словами, бо вже з 2000 року землю почали нахабно продавати й купувати по всій Україні. Йдеться про розкрадання національного багатства в особливо великих розмірах, оскільки земельна рента (ціна землі) має тенденцію зростати у зв’язку з розвитком місцевої інфраструктури та під впливом інших факторів. Так, у Японії з 1955 по 1990 рр. ціна землі у шести великих містах збільшилася у 170 разів. А тому, продаючи землю, громада втрачає і право на довічний дохід від неї.

Безсумнівно, кожна людина має право привласнити продукт, який створила своєю працею чи отримала в результаті чесних відносин без обману й примусу. Якщо, приміром, селянин на свої кровні купив трактор чи автомобіль, збудував дім, розвів корів чи бджіл, то все це є його власністю, яку він може використати для себе, продати, передати у спадщину тощо.

Весь наш сьогоднішній добробут, наш поступ у завтра залежить, передусім, від землі. То як зберегти нам живу силу землі?  Що зробити, аби нашою землею не розрахувалися за борги з Міжнародним валютним фондом, як це сталося в Аргентині?

На нашу землю охочі були завжди. І німці ешелонами вивозили український чорнозем, щоб удобрити кам’янисту нужденну землю «фатерлянда». А тепер ласими до нашої землі можуть бути навіть шейхи із Саудівської Аравії, які зайдуть на земельний ринок через посередництво українських компаній або за допомогою транснаціональних радників. Тоді у виграші будуть усі, крім нас. Адже вітчизняний аграрний бізнес конкурувати з іноземним в нинішніх умовах не може.

Георгій МЕЛЬНИК,                    

дійсний член Академії соціального управління                             економіки та політики

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*