Служіння чи обслуговування?

Що керує солідними на вигляд людьми, які тягають один одного за чуби, рвуть один на одному недешеві піджаки і сорочки, поливають водою з пляшок чуприни, лисини, а то й стильні жіночі зачіски, словом, щосили створюють  у довірливої публіки враження відстоювання своїх переконань? Подібне доводилося бачити не раз. І передусім – звідки у них взялися оті переконання?
У прагненні до самовдосконалення їх важко звинуватити –закулісна боротьба, лобіювання інтересів, сплітання інтриг та планування чергових провокацій займає практично увесь час і віднімає усі сили. Тут уже не до поповнення власного культурного багажу. І тим більше – не до засвоєння елементарних  навичок етикету і пристойної поведінки у громадських місцях. А про стійкість і твердість отих самих переконань свідчило ганебне і поширене ще зовсім  недавно явище, яке отримало назву «тушкування».
Напевно, головна біда,  трагізм нашого політичного сьогодення полягає в тому, що кипіння пристрастей у політичному казані із залізною неминучістю підносить на його поверхню брудну піну, що має за собою лише  одну безсумнівну перевагу – туго набитий мішок з грішми вельми сумнівного, а то й відверто нечестивого походження, або ж – надійне підпертя з боку власників отих мішків, які воліють залишатися в тіні й шарпати своїх маріонеток за ниточки.
Ось коли такий ставленик і виразник «общакових», даруйте – групових інтересів з піною на вустах і жаром у очах виконує накази своїх роботодавців, тоді у щирість його «переконань» і заяв про «служіння інтересам» цілком можна повірити. От тільки слова «служіння» й «обслуговування», попри спільний корінь, мають вельми суттєву смислову відмінність.
Перше оповите ореолом  самовідданості, самозречення чи навіть власної жертовності в ім’я якоїсь високої та  благородної мети. А за другим же  неминуче  бовваніє образ повії, котра відпрацьовує сеанс з грошовитим клієнтом і ладна вдовольнити геть усі його забаганки. Важко відмовитися від думки, що багато хто із народних обранців усією душею прикипів до такого заняття і віддається йому настільки ретельно, що воно навіть стало подобатися. Справді, соціальний статус, попри зазначену схожість роботи з «найдревнішою професією», – вельми високий; матеріальний зиск – теж нівроку; неприємні сюрпризи, на кшталт раптового відкликання чи позбавлення повноважень, теж практично не загрожують. Отож, як мінімум, одну каденцію можна відбути – на радість власному гонору, власній кишені й тим, кому служиш. Точніше,  тих, кого обслуговуєш.

Ігор ДУДА