СЛОВ’ЯНСЬКІ БОГОМИЛИ

Слов’янські богомили вважали себе нащадками і спадкоємцями стародавньої Атлантиди. Білі старці, які очолювали священний народ, досягали на землі ступеня уособлених божеств, керували земними і духовними процесами, визначаючи долю світу. Обличчя богомильських старців сяяли небесним світлом, вони випромінювали божественний дух любові і премудрості. Кожне слово їх було святе і непорушне.

Про криваві жертвопринесення Богу і мови не могло бути, настільки в дивовижно добрій, мирній гармонії перебували всі, хто жив на землі. Богомили перебували в містичному діалозі з природними стихіаліямі, володіли мовою птахів, тварин, риб і рослин.

Від племен, які практикували ритуал жертвопринесення тварин, богомили трималися подалі. Їх добрі божества приймали єдину жертву ­ – любові.

Відмінною рисою богомилів була атмосфера доброзичливості, замилування і довірливої любові, що панувала серед них. Основою святості сповідувалася чистота, яка досягалася особливою посвятою Богині Діві Матері.

Богомили вчили: «Бог наш, батько добрий і люблячий, непричетний до покарання, суду, хвороби і смерті. Він не допускає зла людині ні прямо, ні опосередковано. Все зло – від князя світу цього – диявола».

Під святістю богомили розуміли не суворий аскетизм утримання, а практику досягнення неземної доброти. Велика доброта слов’янських богомилів підкорювала миттєво. Але доброта ця, яка у тисячу разів перевершувала людську, особлива – від джерела доброго батька.

Дивовижне вчення богомилів про людину. Відповідно до їх доктрин, людина народжена на небесах з Останньої краплі любові Всевишнього. І донині вона, незважаючи на падіння, залишається внутрішньо безсмертним божеством, стверджують богомильські мудреці.

Центральне місце в богомильській духовності займає вчення про адаптаційне перетворення. При надходженні душі до землі князь світу цього, спокусивши душі, здійснив над ними адаптаційне перетворення, внаслідок чого було вилучено божественні начала і прищеплено плазування, нібито «необхідне» для життя на землі. Внаслідок перетворення, душі геть забувають про доброго батька, про небесну вітчизну і в омані сповідують князя світу цього Господом Богом.

Богомили визнають лише мову любові, відкидаючи мову авторитарності, узурпації і насилля. Віра їхня напрочуд жива і богонатхненна. «Бог живе в людині! – стверджують вони. – Людина – це божество!» Вчили про 144 внутрішні замки духовного серця, про Грааля, чашу богоподружжя.

На початку духовного шляху ніяких особливих зусиль практично не вимагалося. Тільки набагато пізніше, коли починалася духовна боротьба, необхідно було докласти сил і здійснити глибоку внутрішню роботу.

Гріховне єство спалював вогонь божественної любові. Заохочувалася сповідь відкритого серця, що виключає суд і страх покарання. Учитель і чадо перебували в дивовижному діалозі взаємної любові. Вище сповіді вважався плач серед атмосфери досконалої доброти і доброзичливості.

На жаль, начебто, і сліду інквізиція не залишила про богомилів. Пам’ять про добрих і чистих людей стерта. Щось, ледь вловиме, збереглося від них у старовірів, катарів, молоканів, рідновірів…

Сучасні гуманісти, вчені, подвижники вважають своїм священним обов’язком відроджувати велику богомильську культуру, що породила гілки древніх гностиків, парфянських мудреців, маніхеїв, слов’янських теогамітів, катарів, суфіїв, сикхів, христовірів тощо. Великими вчителями богомильства вважаються Будда, Заратустра, Мітра, Мані, Христос, Муххамед. В наші часи богомильські ідеали способом свого життя свідчили Порфирій Іванов, Єфросинія Мироточива, Серафим Умиляючий, Інокентій Балтський. Сучасний світ так потребує з’явлення  їхньої невисловленої доброти і великої любові!

Б. ОРЛОВ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*