Сім запитань до Олега Германа

14Усі люди різні, неповторні, і кожен носить у собі цілий Всесвіт. Це так, але є й чимало такого, що притаманне усім без винятку: ім’я, мала батьківщина, дитячі мрії, люди й місця, які додають сили тощо. Щось таке, де статуси, статки, рейтинги й кар’єри втрачають свою вагу, бо різні, неповторні, самобутні.., усі ми – люди. Власне, зваживши, на це, ми й сформулювали запитання бліц-інтерв’ю для рубрики “Сім запитань до…”. Отже… 

Чи знаєте історію, як Вам обирали ім’я?
Ні. Ніколи й не питав у батьків. Прийняв наче святу дань, яку потрібно оберігати. Цікаво, що знаю точний час, коли 68 років тому благословився на світ. Це було 21 березня о 4 годині пополудню. Між іншим, дівоче прізвище моєї мами – Чотиригодина. Дивний збіг, чи не так?
Ким мріяли стати в дитинстві?
Спочатку художником, бо отримав дар від батька. Потім мріяв про акторську творчість, але покійний Олекса Зосимович Корнієнко дещо пригасив ( у доброму розумінні) мій запал. У Тернополі став студентом політехніки, а у Львові здобув фах художника-конструктора. Почав викладати дизайн в інституті, а для цього треба бути і художником, і актором. А словом я і малюю, і оспівую, і живу. Мрії збулися!
Які події у своєму житті вважаєте знаковими/переломними?
Знайомство з Ігорем Геретою та Борисом Демківим. Вони допомогли мені знайти себе. Праця з Олегом Шаблієм, який дав можливість реалізувати себе. Входження до «Келійного братства», де нині шукають, творять і реалізують задуми дев’ять самобутніх особистостей. Там я знайшов віру в свої сили, що є складовою віри у Бога.
Чия думка для Вас найважливіша?
Колись батьків, тепер моєї родини, а ще духовного брата Михайла Зубика. Ніколи не варто підлаштовуватися під когось та деформувати свою душу. Зберегти перлинку неповторності, власний стиль життя, а головне – сяйво, яке дарується Всевишнім кожному, і яким доконче треба освітлювати дорогу ближнім серед буденних негараздів, оманних спокус, політичних туманів та економічних пустель.
Яке місце на Тернопільщині є для Вас особливим?
Мій Чернихів. Я його син. «Під Божою рукою, між лісом і рікою цвіте село, як вишитий рушник». Недавно йому виповнилося 800 років. Лише там, наче акумулятор, я заряджаюся енергетикою мрій, окрилююсь веселкою бажань та спиваю джерела творчості. У ньому затишно моїй душі.
У якій з країн мрієте побувати?
Відвідати дочку і внука у Греції, ще раз відчути велич вічного Риму, попити запашної кави біля Єйфелевої вежі у Парижі. А ще маю, напевне уже нездійсниму мрію – пройтися дорогами, якими ходив Ісус Христос. А скільки я не спізнав неповторностей нашого Тернопіля? Лише б встигнути… Мабуть, і все.
Фраза, що ніколи не втрачає для Вас актульності…?
“Щасливі ті, які спізнать готові Любов у Мудрості, а Мудрість у Любові”.

Джерело: http://faktor.te.ua/

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*