Шлях до єдності Створено Православну церкву України!

        Ой що в Софійському заграли дзвони, затремтіли.

  Не білі голуби – янголи у небі пролетіли.

    Ой там збиралися під прапори, під соняшні ще й сині:   

   Від нині – не буде московського попа у вільній Україні!

Цей вірш Павла Тичини був опублікований у день проголошення Української Народної Республіки. Чому ми не взяли його в лапки як цитату? Бо лише в останньому рядку зробили маленькі зміни, осучаснили і замість «пана» зробили «московського попа».

Рівно сто років тому гетьман Української Держави Павло Скоропадський вперше порушив питання про автокефалію для Української церкви. На початку 1918 року в Києві було скликано Всеукраїнський Собор, який виступив за створення незалежної від Московського патріархату Української церкви. Однак 19 січня робота Собору перервалася наступом більшовиків на Київ. Не варто зайвий раз нагадувати, що після встановлення «червоного» кремлівського режиму все священство та активні вірні УАПЦ були заарештовані, заслані та розстріляні НКВС…

Так, історія має здатність повторюватися, але цього разу вона все розставила на свої місця. 15 грудня до державної незалежності українцям додалася і довгоочікувана духовна незалежність. «Це день остаточного здобуття української незалежності від Росії. І Україна вже не буде пити, кажучи словами Тараса Шевченка, з московської чаші московську отруту», – заявив після завершення Собору Президент України Петро Порошенко.

Це був день, який об’єднав радість мільйонів людей новиною про створення Православної церкви України та обрання блаженнійшого Епіфанія митрополитом Київським і всієї України. Свята Софія та площа навколо неї того морозяного дня зігрівалися любов’ю до України та гарячими серцями патріотів, які не змогли всидіти вдома, коли в столиці країни твориться справжня історія нашої незалежності.
«Ми чекали помісної церкви сторіччями, тож сьогодні кілька годин на морозі – це щасливе очікування. 15 грудня – історичний день. День народження Української автокефальної церкви. Ми – щасливі. Незабутній день біля стін Святої Софії Київської. Ми плакали від щастя! Так народжується новітня історія України. Слава всім причетним…» – написала у Фейсбук перший заступник голови Верховної Ради Ірина Геращенко. Вона подякувала Вселенському Патріарху Варфоломію, Патріарху Філарету, митрополиту Макарію, всім святим отцям, причетним до створення автокефалії. А особливо Президентові Порошенку: «Тільки дуже вузьке коло людей знає, скільки разів усе було на межі зриву і як непросто далася ця історична подія», – підтвердила вона.

Не приховувала радості й спільнота у соціальних мережах. Кожен лист починався чи закінчувався вітаннями, у яких подію назвали «історичним святом», «епохальним зрушенням»…

Прості люди найбільше дякували і схиляли голови перед глибокою мудрістю та самопожертвою Патріарха Філарета: «Це приклад глибокої віри Христової. А ще – справжнє служіння своєму народові»; «Це людина, яка пронесла ідею Української помісної церкви через усе своє життя, пройшла через принизливі брехливі московські анафеми та вперто, день за днем, творила організаційну основу нашої церкви. Дякуємо!»; «Він – один із небагатьох, хто може називатися батьком української нації»; «Патріарх Філарет подав моральний урок нашим політикам, поставивши українські інтереси понад особисті амбіції»…

Він зробив свою роботу і скромно відійшов у затінок, потупившись місцем для інших, більш спраглих до лаврів та славнів. До честі Порошенка, він назвав Філарета духовним лідером України. А блаженнійший Епіфаній вважає Предстоятеля УПЦ КП почесним Патріархом Православної церкви в Україні.

І було б справедливо, якби 6 січня до Стамбулу на вручення томосу разом із новообраним Предстоятелем Православної церкви України Епіфанієм поїхав і почесний Патріарх Філарет. Зрештою, не будемо втручатися у справи церковні…

Але про ще один цікавий факт хочеться розповісти. Дуже символічно, що радісну звістку про щасливе закінчення об’єднавчого Собору рознесли над Києвом дзвони. А керував ними той самий диякон Іван Сидор, який в ніч з 10 на 11 грудня 2013-го раптово вдарив на сполох з Михайлівського Золотоверхого. Його дзвони сповіщали киян, що лиходії бандитського режиму пішли в атаку на майданівський табір. І люди почули цей набат, як тепер  – і радісну звістку:  томос – наш! Православна церква України – є!

«Ой що в Софійському та грали дзвони, замовкали.

    Там прапори приймали, до народа промовляли:

«Гей, разом, разом станемо на ворога ми,

                       браття, — завзяття! —

        Хто зрадить неньку Україну —

                    прокляття тим, прокляття!»

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*