Схід і захід – разом: “Тече між нами сонячне тепло…”

Цей рядок з одноіменного вірша української поетеси  Тетяни Сугалової-Катрич з далекого прифронтового Маріуполя я не випадково виніс у заголовок рецензії  на її нову книжку «Обійми мене, прапоре!», яка нещодавно з’явилась у видавництві  на Запоріжчині. Адже, незважаючи на майже повну відсутність  там українського книжкового розповсюдження, сонячне тепло художнього слова авторки гріє.

Довідково зазначу: Тетяна Іванівна – автор книг «Тобі на щастя», «Польова стежина», «Починаючи з вас» та низки інших. Член НСПУ. Нині працює вчителем української мови та літератури у селі Червоне Поле  Бердянського району Запорізької області, куди її закинула доля.

Мабуть, кожен письменник знає, як сьогодні важко видавати книжки.  Щоб віддати свою працю на суд читацького загалу, треба заплатити за неї видавцям, приректи себе на безсоння, оголені нерви. А  українське видання на сході, де бойове порубіжжя зазирає у життя, здійснити набагато важче.

І ось в обкладинці із промовистою назвою «Обійми мене, прапоре!» письменниця зібрала вірші, етюди, виписки зі сторінок щоденника, новелістику, написані протягом останніх років. Зрозуміло, що хижий оскал війни вже з перших сторінок видання зазирає у читацькі серця, про що яскраво засвідчують хоч би ось такі рядки:

 

Коли війна хапа за горло,

гасають круки над життям,

коли снаряди рвуться хором,

коли нема серцебиття,

мої синочки ясноокі

вже рвуться в бій, як в буревій,

мені лишається неспокій.

Вкраїно, слізоньки не лий…

І далі – суголосне:

 

Обійми мене, прапоре,

  мій обстріляний друже,

у якого вже й груди пробиті не раз.

Я від дотику ніжного

стану стодужим.

Обійми мене, прапоре,

вірний дороговказ…

Пригадується інтерв’ю Василя Шкляра читачам «Літературної України», де автор знаменитого «Чорного Ворона» зауважив, що твори про теперішню війну – ще попереду. І ось уже маємо осмислення, художній підхід  до цієї трагічної сторінки української новітньої історії у поезіях Тетяни Катрич-Сугалової, як  і  у творчості багатьох професійних письменників. Однак поетеса залишається вірною ліриці у  традиційному віршуванні. А тому логічним продовженням збірки є  поезія жіночо-ніжна, притишена, як ось ця:

 

Коли вечірня випаде роса

На спориші, що на подвір’ї в мами,

Згадай, що є на світі білий сад,

В якому дихають і зорі солов’ями.

Під завісу збірки автор подає прозові твори, зокрема такі: «Наодинці з собою, або з ліричного щоденника», «Донечці моєї доньки», «Я не забула нічого…» та інші. Гортаючи нову книжку Тетяни Сугалової-Катрич, український читач зможе переконатись: тільки в обіймах рідного   прапора  сонячне тепло  об’єднувально  тече між Заходом та Сходом. А життя, за словами письменниці, –  не завжди чисте поле, тож учімося ходити по стерні…

                                                                Володимир КРАВЧУК,

поет, член Національної спілки 

письменників України

м.Збараж

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*