Ще раз про війну, або Чому мені було соромно у Варшаві?

 

1923На початку 90-х або, як їх ще в народі називають, буремних років Україною колотило: провладні комсомольці та «іже с ними», всі, хто був тоді біля державної «годівнички», скориставшись моментом, перевтілювалися, переінакшувались, перерозподіляли, ділилися краденим… І лише простолюд, отримавши на руки купони замість грошей, чухав потилицю – як вижити? А далі брали візочки-«кравчучки» із сяким-таким крамом та й їхали до найближчої Польщі, потім до Югославії (аж поки там не почалася війна), після того – до Туреччини. Рятувались хто як міг.

У березні 92-го я опинилась у Варшаві. Чоловік відпустив на моє прохання спробувати човникового хліба. Журналізм жив (і живе) у мені на клітинно-фотонному рівні. Потяг штурмували ще вдосвіта. Нам, на відміну від інших, пощастило протиснутись не через вікна, а традиційним шляхом – через двері. Не буду вдаватись у подробиці, як ми добирались, бо то – довга й неприємна історія.

Невдовзі з моєю новою знайомою опинилися на базарі. Поки продали товар, вже й звечоріло. Зупинились у сім’ї польських друзів, у яких мали забрати партію товару. Це були дитячі джинси й дівчачі блузки, які в Україні розходились «на ура». Приймав нас пан Тадеуш. Його дружина була якраз у Таїланді – переправляла, як нам сказали,  через море контейнери з товаром. Зізнаюсь чесно, після виснажливої подорожі і стояння упродовж дня на березневому морозці, добряче зголодніли. Наші запаси скінчилися. До склепу не встигли. Три години поспіль нас частували… гарбатою, по-європейськи. Та головна «їжа» була попереду. Пан Тадеуш поцікавився нашою освітою. Коли він почув, що в обох вона – вища, то в нього просто щелепа відвисла. Ну, а коли дізнався, що я журналістка… замовк. Потім різко встав і кудись пішов. За якусь хвилю повернувся з книжкою в руках. Це був підручник з польської історії. Але про це ми дізнаємося згодом.

– Мене цікавить ваша думка про радянсько-польську війну 39-го року. Ви – журналіст, то мене дуже цікавить саме ваша думка, – несподівано звернувся до мене поляк.

– 41-го з німцями? – уточнила я, бо вирішила, що пан Тадеуш щось наплутав з цифрами і назвами. Однак, яким було моє здивування, коли я почула наступне.

–  Ви вчилися в університеті і не знаєте, що німці з радянськими солдатами напали на Польщу?! Та ми ціною багатьох людських життів зупинили їх аж під Варшавою!

Мені стало соромно. Я справді не знала. Я навіть приблизно нічого подібного ніде не чула й не читала. Йшов 1992-й рік. Інтернетом ще не пахло. У повітрі шугав «голод» на інформацію.

Замість інтернету був всесоюзний журнал «Огоньок»,  редактор якого Віталій Коротич у кожному номері видавав «на гора» видобуту із «спецхранів» засекречену інформацію про все і всіх. Але то був такий мізер!

Пан Тадеуш не вгавав. Чоловік ніяк не міг заспокоїтись, особливо, коли дізнався, що в радянських підручниках з історії такої «історії» ніколи не було. Отож увесь вечір я як представник горе-радянської системи та ще й журналіст вимушена була вислуховувати  претензії щодо неправдивого підручника. Так, ніби особисто була причетна до його написання. І на те не було ради, адже я перебувала на території чужої країни. Але я (уявіть собі) настільки тоді була заангажована радянською пропагандою, що в душі не повірила жодному слову поляка. Тривало це доти, аж поки той не показав світлини кричущих подій…

Це нині я можу звернутися до «дядька Гугла» й прочитати: «Однак факти говорять про зовсім інше. Уже 1 вересня в Радянському Союзі під виглядом навчальних зборів починається прихована мобілізація. Червона армія різко збільшується до 17 вересня на 98 стрілецьких і 14 кінних дивізій, 27 танкових бригад і 24 артполки резерву Головного командування. Майже всі ці сили поступово концентруються для походу проти Польщі у створених 11 вересня Українському та Білоруському фронтах. 14 вересня 1939 р. радянський уряд повідомив Берлін, що Червона армія вже готова до вторгнення на польську територію, незважаючи на існування між СРСР і Польщею договору про ненапад. Удар був запланований на 5 годину ранку 17 вересня 1939 р. На першому етапі вторгнення радянські війська налічували 617 тис. 588 чоловік особового складу, 4954 гармати і міномети, 4733 танки, 3298 літаків. Однак протягом перших двох тижнів війни міць угруповання безперестанку нарощувалася. На зламі вересня-жовтня 1939 р. чисельність радянських військ у Польщі нараховувала 2 млн. 421 тис. 300 чоловік, об’єднаних у 60 стрілецьких і 13 кінних дивізій, 18 танкових бригад. На озброєнні радянських військ у зазначений час було 5467 середніх і важких гармат, 6096 танків і 3727 літаків.

Офіційні мотиви вторгнення радянські дипломати сформулювали у ноті польському послові В.Гжибовському: “Польська держава розпалася і більше не існує, тому анульовані всі угоди, укладені з Польщею, – йшлося в цьому документі. – Треті держави можуть спробувати дістати вигоду із хаосу, який утворився. Радянський Союз вважає своїм обов’язком втрутитися для захисту своїх українських та білоруських братів і дати змогу цьому нещасному населенню працювати спокійно… Зважаючи на такі обставини, радянський уряд розпорядився Головному командуванню Червоної армії віддати наказ перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії”.

17 вересня 1939 р. о 2 годині ночі німецького посла Ф.Шуленбурга викликали до Кремля, де Й.Сталін особисто повідомив німецького дипломата про те, що зранку Червона армія перетне польський кордон. О 5-й годині (за московським часом) 17 вересня 1939 р. спеціальні групи радянських прикордонників несподівано атакували польські прикордонні пункти. Розпочалася радянська інтервенція. На момент вторгнення Червоної армії поляки ще продовжували чинити опір німецькому наступу…»

Після того у мене був інтелектуальний шок. Мені довелося повірити. І коли цьогоріч, під час поїздки до Індії, опинилась в одному приміщенні з росіянами, вирішила їх «просвітити» так, як колись «просвітляв» мене пан Тадеуш. Та мені це виявилось не під силу. Мої переконання були горохом об стіну. Вона невидима, але вона є. Чесно, не знаю, що може таке статися на планетарному чи галактичному рівні, щоб вони (наші сусіди) повірили. І щоб зруйнувалась або дематеріалізувалась та невидима енергетична стіна, яка зведена давно і не дає змоги достукатися до зазомбованої підсвідомості російських окупантів.

Валентина ШТАНГЕЙ

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*