Повідомити новину

Поширити:

 

«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник  вишиваний на щастя, на долю дала».

Андрій Малишко

 
Вишиванка – це не тільки майстерня творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту  українського народу. З давніх-давен і до сьогодні вишиванка є естетичним духовним самовираженням народу, його моральним етикетом, утвердженням краси земного життя. І рушники, і вишиті чоловічі та жіночі сорочки називали оберегами, які  в житті кожного українця мають значне національне виховне значення.
Вишиванці притаманна добра магія, тому що енергія думки майстра сходить через три пальчики, як у хрестопокладанні. Так і у вишиванці пальці об’єднуються, тримають голочку, і через її тіло та вістря енергія проходить рухом руки у рушник, де й залишається.
Рушник – оберіг і благословення. Він кожним своїм  знаком промовляє й благословляє. У ньому закладена енергія рук людських, і він є абсолютно живим предметом.
Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників – традиційної окраси житла українського народу. Вони, розвішані у світлиці на стінах над іконами, портретами, картинами, надають їм ошатності, святковості й затишку. А ще – національного духу.
Орнаментальний рушник – неодмінний атрибут багатьох народних обрядів і звичаїв. Його використовують при народженні дитини, на хрестинах, заручинах, весіллі, під час зустрічі дорогих гостей хлібом-сіллю. Вишитий рушник брали в дорогу, щоби вона була щасливою; на полювання, сподіваючись на успіх; вішали в хатах, вірячи, що лихо і біда обмине.
Рушником проводжають в останню дорогу, навіть труну в могилу спускають на рушниках.
Особливо важливу роль, майже законодавчу,  відігравав рушник на весіллі, навіть слово «заручини» пішло від слова «рушник». У весільних обрядах  в Україні початку минулого століття використовували до 20 рушників. Коли молодий чи молода, князь чи княгиня, ставали на рушник, то був апогей весілля, свого роду офіційне підтвердження одруження. Недарма про це складено багато пісень. Ось для прикладу: «Коли б мені, Господи, неділі діждати, на рушничок стати, тоді не розлучать ні батько, ні мати, ні суд, ні громада, хіба що розлучать заступ та лопата». Або: «А  хто ж теє відерце дістане, той зі мною на рушничок стане». На рушник клали коровай, ним пов’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Особливою святинею для наречених є той рушник, на якому батьки благословляють їх. Його передавали з покоління в покоління і до благословення не показували стороннім.
До дня свого повноліття дівчина мала приготувати посаг: буденний і святковий, а також рушники, які  вишивала з великою майстерністю та художнім смаком.
Перш ніж взятися за вишивання, постили, молилися, мили руки, щоб позбутися негативної енергетики та інформації і бруду на пальцях. Починали  вишивати рушник у четвер зранку – це  енергетична вершина тижня. У вишитому рушникові закладали програму майбутнього життя. Дрібні помилки не випорювали, щоб не внести хаосу в долю. Життя йде своїм шляхом, і якщо якась квіточка чи хвилька відхилена вбік, то це ставало певним життєвим знаком.
Увесь рушник  треба вишивати на домотканому полотні, сплетеному з однієї неперерваної нитки, однією голкою, не зламати і не загубити її. Найбільший енергетичний потенціал мають ті місця, де немає вишивки.  У рушника є два боки: перший – «плюс» – нареченого. На ньому робили незначні помітки. Другий – «мінус», де стає наречена. До народження дитини візерунок рушника не давали нікому відшивати.
У деяких місцевостях рушники правили за жіночий головний убір, який називали «наміткою».
Рушником витирають руки, тіло, з ним ходять до корови, пораються  у кухні тощо, він завжди був при руці. За кількістю рушників деякою мірою визначають рівень побутової культури народу.
Нині у вишиванні рушника чудово поєдналися традиційне й сучасне творче начало, і можна  безпомилково розрізнити рушники різних регіонів.
Для вишитого рушника характерне гармонійне поєднання кольорів та їх відтінків, що є візитною карткою країни, області, району і навіть окремого села.
Для того, аби вишити рушник, колись потрібно було фарбувати нитки. Для цього використовували найрізноманітніші природні фарби, які добували з коріння, листя, кори дерев, плодів і квітів. Було в цій справі чимало секретів. Для кожного природного барвника були свій час збирання, термін зберігання, дозування і спеціальна технологія приготування.
При цьому враховували фази місяця, день і навіть годину. Наприклад, з ромашки і гречаної полови отримували світло-жовту, з цвіту сон-трави – темно-синю, з кори дуба, берези, верби – коричневу, з жолудів дуба – чорну фарбу. А червону – з комахи кошеніль. Добування природних фарб було професійною таємницею, яку в родинах передавали з покоління у покоління.
У  1870-х роках вже були анілінові барвники, що призвело до зменшення використання природних фарб, а нині рецепти їх приготування забуто.
Щодо техніки вишивання, то майстрині вишивали занизуванням, стебнівкою, настилом, зерновим виводом, косим і прямим хрестиком, подвійним та півхрестиком, курячим бродом, вирізуванням і виколюванням, верхоплутом, «яворівкою», «городоцьким швом», козликом, змережуванням, штопальним швом, набіруванням, різними видами гладі (лиштва – лічильна коса і пряма, качалочкова, художня) й іншими.
Рушник вишивали зі знакових і символічних елементів, що в поєднанні становлять єдиний сюжет орнаменту, який має охороняти й оберігати людину та її господарство від злих духів, приносити щастя, а тому їх називали оберегами.
Орнамент рушника тісно пов’язаний із структурою тканини домашнього виготовлення, тому більшість узорів складаються з геометричних орнаментів, елементами яких є крапки, прямі і ламані лінії, кола, ромби, хрестики, трикутники, квадрати, горизонтальних лінії. Вишиті ромби символізують сонце, врожай, плодючість землі та людства. Восьмикутна зірка – знак Бога, Сонця; хвиляста лінія – це нескінченність життя; стилізована калина – уособлення дівочої краси, молодості, кохання; виноград – символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказують на дітей і продовження роду. Пряма горизонтальна лінія – поверхня землі; горизонтальна хвиляста – вода; трикутник – гори; схрещені лінії – вогонь і блискавка. Зображення кола і квадрата – сонце і місяць. Жіноча фігура з піднятими або опущеними руками символізує образ матері-землі, пов’язаний із вшануванням землі та води. Велике значення у візерунках мала крапка. Її вишивали в ромбах, складали візерунки тільки з крапок. Крапка – значить, усе сказано. Це – символ води, крові, зерна.
У багатьох місцевостях рушники прикрашали «деревом життя», яке, за далеким повір’ям, характеризувало Всесвіт. Коріння було знаком підземного життя, стовбур – земного світу. Також поєднували мотиви квітів і дерев з фігурами птахів, звірів і людей.
Добирати нитки для вишивання рушника бажано вдень, оскільки електричне світло змінює їхній колір. Нитки слід перевірити на міцність, стійкість фарби: прокип’ятити в розчині води (1 склянка) та оцту (1 столова ложка) протягом п’яти хвилин. У вишивціі не має бути вузликів на звороті, а також довгих кінців ниток.
Акуратне виконання властиве народній вишивці. Останнім часом значного поширення набула машинна. Але вона, незважаючи на певні успіхи й запозичення окремих взірців народного орнаменту, не може замінити ручної. Дуже приємно, що в Тернополі, Борщові, Зборові, Теребовлі та інших містах дедалі частіше проводять тематичні фестивалі, на яких можна побачити не тільки сучасні рушники, вишиті за мотивами журналів «Вишиванка», а й стародавні, що дивом збереглись у наших бабусь і мам. Усе більше таких творінь з’являється у Тернопільських обласних музеях – краєзнавчому та художньому.
В Україні вишивання є не тільки жіночою справою. Кілька років тому в Тернопільському краєзнавчому музеї демонстрували роботи Михайла Покиданця. У Тернополі вишиває відомий гуморист, народний артист України Гриць Драпак. Його роботи милують око, зігрівають душу.
Завдання старшого покоління вишивальниць – розвивати у молоді потяг до народної творчості, сприяти відродженню вишивальної справи. Це потрібно для того,  щоб зберегти ті духовні корені, які єднають нас із минулим, наших дітей – зі світом пращурів, їхніми духовними ідеалами і поглядами, що формувалися на грунті доброти, краси природи, любові до рідної землі, свого краю, неньки-України.
Цікаві факти про вишитий рушник
Народження дитини
Рушник, яким повитуха вкривала новонародженого, називали пологовим. Він мав був бути вишитий кольорами сонця, неба, зелені і квітів, тобто радісними барвами, щоб життєвий шлях дитини був щасливий, багатий на добро. Хресна мати з найкращими побажаннями готувала такий рушник до урочистих хрестин. Далі цей рушник використовували для пошиття сорочки або застосовували під час різних урочистостей чи благословення: на добру долю під час одруження або коли проводжали у далеку дорогу. Його не можна позичати, дарувати іншій дитині, навіть братику чи сестричці.
Одруження
У різних регіонах України вишивають рушники геометричним, рослинним, зоологічним орнаментом. Довжина рушника має бути хоч би два з половиною метри, щоб вільно могли стати на нього (чисту, найбільш енергетичну частину) наречені.
Останнім часом чомусь стали писати різні побажання посередині весільного рушника, і доводиться молодій парі топтати ці слова. Цього не потрібно робити, оскільки ця частина найбільш енергетично збагачена. На старовинних рушниках, що зберігаються в деяких родинах і в музеях, ніяких написаних побажань немає.
«Шкільний» рушник
Моя знайома Галини Піскар, донька якої – Вікторія – закінчувала 11-й клас Тернопільської ЗОШ №6 імені Назарія Яремчука, разом з нею вишивала «шкільний» рушник, де були вишиті прізвища учнів класу. Його подарували школі. Інша знайома мені розказувала, що в Збаражі батьки дарують своїм дітям-випускникам на святі Останнього дзвоника рушник на добру долю, безмежну любов до своїх дітей, на згадку про хвилюючі моменти першої зустрічі з першою вчителькою.
Євгенія ВОЗНА,
майстер художньої вишиванки творчого об’єднання «Берегиня» (м. Тернопіль)