Повідомити новину

Поширити:

 
Коли я пішов з міської ради, був цікавий період – творча відпустка, як мінімум, рік. Косив газони біля хати, прибирав будівельне сміття. Брався за всяку дрібну роботу. Телефон залишав на кухні, бо незручно було працювати. Приходжу на обід, бачу, пропущених дзвінків нема. Приходжу ввечері – о, пропущені дзвінки. Від сестри, від тата. Такий період у житті, напевне, має бути, щоб осмислити багато речей. Спробував знайти виправдання тим людям, котрі мовчали, що вони зайняті своїми справи, просто не мають часу. Телефонували раз на місяць. Це також нормально. А про що з тобою говорити, якщо ти у творчій відпустці? По-філософськи сприймаю це. Не потрібно ображатися, а розуміти.
Цей період навчив більше розуміти людей, знаходити обґрунтування діям кожної людини, незалежно від її поведінки.  Виправдання – не зовсім правильно. Це – обґрунтування. Просто гроші закінчилися на телефоні, людина могла бути дуже зайнятою. Внутрішньо це треба пережити.
Якщо скажу, що нормально тоді почувався, це буде неправдою. Почувався більш-менш адекватно. Вважаю, що такі періоди у посадовців і політиків повинні бути, щоб у свідомості не формувався синдром царя. Є розуміння, що може бути так, а може бути і по-іншому. Бо дехто доривається до влади і думає, що вона безмежна і необмежена в часі. Це – ілюзія.
 
З інтерв’ю сайту «ПроТе»