Роман ЗАСТАВНИЙ: «Кандидати в Президенти обіцяють виборцям те, що не зможуть виконати»

Народний депутат Роман Заставний через свої політичні переконання наразі залишається осторонь передвиборчого процесу. Саме тому може тверезо оцінити хід виборчої кампанії та дати їй об’єктивну оцінку. Як не помилитися у своєму виборі? Чи можливе подолання корупції в Україні? Як реформи насправді змінюють наше життя? Про все це – відверто у розмові з тернопільським парламентарем.
 
– Романе Йосиповичу, як думаєте, що зміниться в нашій країні після президентських виборів?
– Українці виявляють дуже велику увагу до виборчого процесу й особливо до його результату. На мою думку, це – показник слабкості нашої держави, не до кінця сформованого громадянського суспільства і, в тому числі, слабкість влади. Тому що від конкретної особистості (кандидата) значною мірою залежать очікування українців.
Чим відрізняється Україна від європейських країн? У них роль першої особи достатньо мінімізована, оскільки її функції чітко обмежені діючим законодавством. Я маю велику надію, що в нашому суспільстві складеться така ж ситуація, і ми не будемо розмірковувати, що може змінитися після чергових виборів. Дай Бог, щоб ми з вами дожили до того часу, коли вибори і виборчий процес будуть відбуватися буденно і не особливо помітно.
Загалом, я вважаю, нічого кардинально не зміниться. І до цього треба ставитися з розумінням. Елементи щастя, кращого життя, покращення стосунків лежать виключно в площині спілкування між друзями і родиною, і залежатимуть, зокрема, від того, як ми будемо дивитися на своє життя і на державу в цілому.
 
«Основна боротьба буде точитися саме в другому турі»
– Українці здебільшого голосують емоціями. Як гадаєте, так легше?
– Легше, напевне, політикам. Бо саме через емоції кандидати намагаються достукатися до виборців. І часто здорового глузду в тих емоційних обіцянках дуже мало. А виборцю також легше емоційно сприйняти інформацію. Тобто, українець сам себе переконує у правильності свого рішення, а не зважує конкретні аргументи.
Маємо досі, на жаль, таку ситуацію, яка дісталася нам у спадок від Союзу — за нас подумали, партія сказала, як треба, мовляв, «отак зробіть, і все буде у вас добре». Хоча водночас бачимо, що зміни все ж відбуваються, і доволі позитивні.
– Чи варто читати передвиборчі програми? Чи це лише обіцянки на папері?
– Передвиборчу програму кожного кандидата треба прочитати обов’язково. Хоча б для того, щоби посміятися. Я переглядав те, що пропонують нашим виборцям нинішні кандидати. Чесно кажучи, це, як мінімум, викликає сміх, а як максимум – сум. Бо розумію, що такі обіцянки кандидати не зможуть виконати, оскільки це неможливо. Більшість із них обіцяють солодке життя, дешеві комуналку, газ, ліки… Але це не належить до повноважень Президента!
Хто такий Президент? Це – Глава держави, і його функції регламентуються Конституцією України. Там дуже вичерпний перелік. І, напевно, кожному українцю треба взяти аркуш паперу, написати цей перелік і визначити для себе кандидата, який достойний виконувати саме цю роботу. Це буде найлегший шлях для кожного, щоб визначитися, як голосувати 31 березня.
– Як думаєте, є надія на те, що Президента виберуть у першому турі?
– Судячи з результатів опитувань, такої надії немає. Основна боротьба буде точитися саме в другому турі.
– Але опитування — це часто проплачена кампанія, яку активно використовують для маніпуляцій думкою виборців...
– Не завжди. Я для себе також роблю опитування, бо мені цікаво, про що люди говорять, як вони мислять. Останні дані свідчать про те, що в першому турі ми не оберемо Президента, і це також добре.
Розглянемо ситуацію: Президентом у першому турі, умовно кажучи, стає людина, яка користується обмеженою підтримкою виборців. Тобто, якби в Україні не було передбачено двох турів, він набрав би якихось 20-30 відсотків підтримки. Тому другий тур передбачає ще й певне згуртування самих виборців навколо якоїсь людини для її перемоги, це своєрідний вотум довіри до кандидата.
– Як думаєте, чорний піар – це зло чи шанс на справедливість?
– Однозначно, це – зло. На превеликий жаль, чорний піар в Україні став звичним елементом виборчого процесу. Так не повинно бути. Дуже легко наговорити неправильних, некоректних слів, завдати людям моральної і матеріальної шкоди шляхом наклепу.
– Чи має бути за це покарання?
– Однозначно. Але біда в тому, що чорний піар роблять дуже професійно. Чому в інших країнах немає такого бруду або він дуже обмежений? Тому що тамтешнє суспільство не сприймає його. І той політик, який його поширив, може дуже дорого за це поплатитися. В Україні ж суспільство сприймає чорний піар за чисту монету. Та й загалом, проаналізуйте, які програми, які публікації засобів масової інформації користуються найбільшим попитом? Про вбивства, згвалтування і так далі — тобто доволі агресивні речі. Поки маємо саме таку картину… Думаю, що цей виборчий рік буде в нас переповнений чорним піаром.
 
«Реконструкція Тернопільського аеропорту не має відбуватися за бюджетні кошти»
– Цей рік для українців буде «врожайним» на вибори, бо за президентськими стартують парламентські. До речі, братимете в них участь?
– Про це ще передчасно говорити. Я перебуваю в парламенті у тій політичній силі, яка наразі не знаходить достатньої підтримки серед виборців. Чесно кажучи, мене це засмучує. Бо людина, яка приходить у парламент, насамперед, хоче реалізуватися. Показати для інших, скільки ти зробив, скільки ти зміг разом зі своєю командою вирішити важливих справ, які запам’ятаються, на які не буде соромно дивитися твоїм дітям, а потім твоїм внукам… Але наш виборець не готовий аналізувати так глибоко.
Мені не соромно, що я перебуваю в “Народному фронті”. Бо за кількістю виконаних обіцянок наша фракція беззаперечний лідер — 94 відсотки! Жодна політична сила навіть близько не наближається до цього показника. Дисциплінованість фракції, відвідування сесій, підтримка всіх новаторських, революційних, інноваційних законів – всюди на першому місці «Народний фронт».
– А змінити політичну силу ви би ризикнули?
– Навіть не розглядаю цього варіанта. Не секрет, що багато дискусій точилося впродовж осені, як далі діятиме «Народний фронт», в якому форматі, з ким об’єднуватиметься… Я один із тих, хто наполягає, що ми повинні на наступні вибори йти тим самим складом і тією ж політичною силою. Якщо українець не сприймає того, що партія може декларувати свою програму і виконувати її, навіть якщо для цього треба жертвувати своїм рейтингом, – значить, така наша доля.
Давайте згадаємо попередні каденції. Чим запам’ятався хоч один народний депутат від Тернопільщини? Що вони зробили для своїх виборців, для жителів міста й області? Я стверджую: жоден депутат попереднього скликання не зробив стільки для наших жителів, як депутати від Тернопільщини цього скликання.
– Які проекти ви хотіли би втілити, поки не закінчилася ваша каденція?
– Ви не уявляєте, скільки до мене надходить звернень. Наприклад, щойно приїжджали представники Підволочиська, вони дуже хочуть садочок побудувати… Для цього треба 7 мільйонів гривень, тож спробую їм допомогти.
– Ви оголосили про новий проект з очистки води у школах Тернопільщини…
– Це – моя давня мрія, яка буде реалізована. Мені дуже часто закидають, що функції депутата — це виключно робота над законопроектами. Але в мене інша думка. Ми повинні працювати над усім, що може покращити умови життя українців, і насамперед тих, інтереси яких ми представляємо у парламенті.
– Ще не вибрали, у яких школах почнете втілювати цей проект?
– Опитування на моїй сторінці у Фейсбук триватиме до кінця лютого. За його результатами ми зможемо в першому транші як мінімум 15 шкіл забезпечити якісною питною водою.
– А чи були до вас звернення щодо Тернопільського аеропорту, аби він нарешті запрацював?
– Були. Це дуже масштабний проект, і чимало політиків вже билися в груди, обіцяючи розбудувати аеропорт. Я зустрічався з цього приводу із головою Державіаслужби та потенційними інвесторами. На мою думку, реконструкція Тернопільського аеропорту не має відбуватися за бюджетні кошти. Садочки, школи, інша інфраструктура більш важливі зараз для держави. А в аеропорту є певні передумови, де можна будувати якісний бізнес. Нехай би об’єкт залишився у державній власності, а потенційний інвестор може створювати хорошу інфраструктуру навколо нього. Ми можемо опинитися в такій ситуації, що вкладемо гроші в реконструкцію (йдеться про сотні мільйонів гривень), намалюємо смуги, зробимо яскраве освітлення, але якщо там не буде літаків (а їх там не буде), не забезпечимо бізнес-трафік, аеропорт стане мертвим грузом. Я далекий від того, що треба вкладати гроші в якісь популістські проекти.
 
«Прецедент із Супрун — це приклад хорошої реформи»
– Як вважаєте, чи можна говорити про політику без грошей?
– Залежно, в якому контексті. Наші люди цього точно не сприймають. 90 відсотків звернень, які до мене надходять, пов’язані з грішми. «Допоможіть відремонтувати ФАП, школу, замінити вікна, зробити комп’ютерний клас, спортивний майданчик, спортзал, закупити інвентар» і так далі. І до таких звернень потрібно ставитися з розумінням.
– З усіх втілених реформ в Україні, яка вам імпонує найбільше?
– Децентралізація. Я вважаю, що це наймасштабніша реформа і з фінансової точки зору, і з політичної. Дай Боже, нам сил, бажання і політичної волі її завершити. Це реформа, яку побачили люди. До них прийшли не тільки гроші, а й якісні послуги.
– Зараз усі обговорюють особу міністра охорони здоров’я. Ви підтримуєте Уляну Супрун?
– Я надзвичайно поважаю і підтримую її. В нашому суспільстві є така проблема: чомусь люди сприймають людину, яка трохи інша, як чужу. Супрун і справді інша – і зовнішньо, і в своїх поглядах та висловлюваннях. Але душею вона набагато більше українка, ніж ті тутешні, які б’ються в груди і бігають на всі мітинги з криками “Слава Україні!”, “Смерть ворогам!”, але насправді є найбільшими ворогами українського народу, бо обкрадають його. Саме тому я не люблю ходити на публічні заходи. Не хочу стояти поруч із лицемірами. Прикриваючись вишиванками, саме вони зараз воюють із Уляною Супрун, яка зламала їхні корупційні схеми в медицині.
Прецедент із Супрун — це приклад хорошої реформи, яка дуже добре стартувала і вже важко спрогнозувати, чим вона завершиться. Бо все це зачепило корупційну машину, яку усунули від бюджетних коштів і яка ще в стадії агонії бореться, аби повернутися до корита.
 
«Я дещо розчарований у тому, що побачив у Верховній Раді»
– На ваш погляд, корупції більше внизу чи нагорі?
– На превеликий жаль, корупції сьогодні в Україні достатньо всюди. І найгірше, що досі українці лояльно ставляться до корупції. Навіть спосіб мислення пересічних людей — це вже корупція.
Колись ми робили опитування на Театральному майдані і ставили певні запитання тернополянам: “Скажіть, будь ласка, що ви робите, коли у вас є проблеми?”. Відповіді були дуже класичними: “Телефоную до знайомих”. А якщо у вас трапляється конфлікт з автоінспекцією” – аналогічно вирішують питання. І коли ми після того питали: «Ви розумієте, що це корупція?», люди сміялися, мовляв, ні, це ж мені кум порішав! Але це насправді і є корупція.
Чомусь люди говорять про неї тільки на загальнодержавному рівні. Якщо ж нетерпимість до корупції буде у голові кожного з нас, то її не буде в таких обсягах і нагорі.
Минулого року мав можливість відвідати Японію. Я запитав гіда, чи є корупція в його країні. Він відповів: «Так, є». Я здивувався, почувши відповідь: «Корупція всюди є. Бачите, там дороги будують, вивозять сміття? Цим у нас займається мафія останніх 100 років, заробляючи 1,5-3%». Я кажу, що в Україні корупційний відсоток значно більший. А японець сміється: “Якщо міряти не відсотками, а кількістю грошей, то в нас корупційна складова не менша, ніж в Україні”. Тобто, все в цьому світі відносне.
– Отже, корупцію побороти неможливо?
– В суспільстві не сприймається корупція тільки тоді, коли її немає на низинному рівні, коли вона не оточує людей, щоденно на них не тисне. Чому я так радію реформі децентралізації? Бо тепер у громадах є свої дозвільні центри, де працює місцева людина, яку всі знають. Вона не зможе сказати односельчанам: «Дайте 200 гривень за довідку».
Або ж ситуація із медичною реформою. Сімейний лікар, який тепер може отримати заробітну плату понад 20 тисяч гривень, не буде чекати, поки йому в кишеню щось покладе вдячний пацієнт. Тому що він розуміє: якщо надаватиме якісні свої послуги, то матиме ще більше пацієнтів і, відповідно, грошей.
Я щиро вірю, що ці процеси є незворотними. І завдяки реформам ми все ж поборемо корупцію спершу у своїх головах, а потім і в державі.
– Чи змінилися ваші життєві цінності й пріоритети за час роботи в парламенті?
– Не думаю. Якщо вже бути відвертим, я дещо розчарований у тому, що побачив у Верховній Раді. Там багато байдужих, які приходять на сесії, щоб просто повештатися, або й взагалі не відвідують засідання. Але є й багато таких, які плідно працюють, беруть участь у роботі комітетів, підкомітетів, і ти розумієш, що це шанс отримати нові знання, поспілкуватися з розумними людьми.
Зі свого розчарування я таки зробив позитивний висновок: завдяки депутатам, які не дбають про свої округи і своїх виборців, ми (тернопільські парламентарі) маємо більше шансів домогтися спрямування бюджетних коштів на розвиток саме нашої області. І спільними зусиллями нам це вдається робити.
– Чи можна залишатися чесним, будучи при владі?
– Можна. Головне – не звертати увагу на спокуси, які тебе оточують, а пам’ятати про ту високу мету, з якою прийшов у владу.